В цьому році зима Не вдягала білої свити. Часом вже й приміряла.
Та хтось її зразу крав. Пошукала, поплакала… Що ж робити? – Бідувала в старій Із торішніх зів’ялих трав.
Як коли лютувала, Стелила рядно ожеледиць. Сперечалася з морем.
Несла сум’яття вітрів. Все збиралась на силі. Та не встигла огледіться.
Як проснулись дерева І на Одрі лід потемнів. Крига буйно ломилась У відкриті двері протоки. Лід кришився, б’ючись Об каміння берегове… І нарешті по Одрі – Темній, широкій – На останній крижині Самотня чайка пливе.
–
Чайки держаться гурту, А ти відпливаєш одна.
А крижина тонка, А крижина майже прозора… Ну, а що, як її Розмиє вода весняна?
Ну, а що, коли їй Та удержать тебе несила?
Затріщить і відломиться… Піде вода кругами… – Дивна людино! Я ж маю крила.
Нащо крилатим грунт під ногами?
Коментар
Непривітна, похмура, безсніжна зима. Не на білих сніжних перинах їй довелося бути, а в торішній зів’ялій траві. Пошукала снігу, поплакала, посперечалася, а що робити?
Пройшов час, і довелося поступатися місцем весні. Почався льодохід на ріці. Таку
А далі – диво. Чайка самотня пливе. Її манять широкі морські простори, не лякає небезпека, бо має вона крила. Що ж дивного?
А те, що це алегорична картина і образ чайки алегоричний. Адже й серед людей є крилаті романтики, які прагнуть нового, незвіданого, що не бояться мріяти й діяти. Їхні поривання не всі розуміють і схвалюють, але саме завдяки їм відбутися прогрес людства.