Проходить чотири роки. Старий Джолион купив нещасливий будинок свого племінника Сомса й оселився там із сім’єю. Джун з батьком і мачухою відправилася в подорож по Іспанії, а старий, нудьгуючи, очікує їхнього повернення й охоче потурає фантазіям онуків, що залишилися з ним.
Він любить сидіти в тіні дуба перед терасою будинку, любуючись прекрасним видом.
Краса природи знаходить глибокий відгук у його душі, тут, у Робін-Хилле, він перестає відчувати свій вік, але ж йому вже 85. Прогулюючись травневим днем по околицях, старий Джолион зустрічає
Якщо раніше старий Джолион тужив, то тепер він чекає повернення сина й Джун ледве не зі страхом.
Як пояснить він цю дивну дружбу, видимо, прийде визнати себе старим, здатися на милість турбот і любові. Але адже він не винесе, якщо в нього віднімуть можливість бачити Ирен. Він живе цими зустрічами, а не минулим, як люди його віку. Жарким липневим днем, напередодні повернення рідних, чекаючи приїзду Ирен він засипає у своєму кріслі вічним сном