Міфи більшості народів – це міфи насамперед про богів. Міфи Древньої Греції – виключення: у більшій і кращій частині їх розповідається не про богів, а про героїв. Герої – етосиновья, онуки й правнуки богів від смертних жінок; вони робили подвиги, очищали землю від чудовиськ, карали лиходіїв і тішили свою силу в міжусобних війнах.
Коли Землі стало від них важко, боги зробили так, щоб вони самі перебили один одного в самій великій війні – Троянської: “… і в стін Мул іона / Плем’я героїв загинуло – свершилася Зевсова воля”.
До її в народі існували тільки короткі усні пісні про подвиги героїв начебто билин або балад. Більшу поему з них склав легендарний сліпий співак Гомер, і склав дуже мистецьки: вибрав тільки один епізод з довгої війни й розгорнув його так, що в ньому відбилося все героїчне століття. Цей епізод – “гнів Ахілла”, найбільшого з останнього покоління грецьких героїв.
Троянська війна тривала десять літ У похід на
Троянцами ж правил сивий цар Приам, на чолі їхнього війська стояв доблесний син Приама Гектор, при ньому брат його Парис (через яке й почалася війна) і багато союзників з усією Азії. Самі боги брали участь у війні: троянцам допомагав сребролукий Аполлон, а грекам – небесна цариця Гера й мудра войовниця Афіна. Верховний же бог, громовержець Зевс, стежив за битвами з високого Олімпу й вершив свою волю Почалася війна так.
Справлялося весілля героя Пелея й морської богині Фетиди – останній шлюб між богами й смертними. (Це тот самий шлюб, від якого народився Ахілл.
) На бенкеті богиня розбрату кинула золоте яблуко, призначене “прекраснейшей”. Через яблуко заспорили троє: Гера, Афіна й богиня любові Афродіта. Зевс наказав розсудити їхня суперечка троянському царевичеві Парису. Кожна з богинь обіцяла йому свої дарунки: Гера обіцяла зробити його царем над усім миром, Афіна – героєм і мудрецем, Афродіта – чоловіком красивейшей з жінок.
Парис віддав яблуко Афродіті.
Після цього Гера з Афіною й стали вічними ворогами Трої. Афродіта ж допомогла Парисуобольстить і відвезти в Трою красивейшую з жінок – Олену, дочку Зевса, дружину даруючи Менелая. Колись до неї сваталися кращі богатирі з усією Греції й, щоб не пересваритися, зговорилися так: нехай сама вибере, кого хоче, а якщо хто спробує відбити її в обранця, всі інші підуть на нього війною (Кожний сподівався, що обранцем буде він.) Тоді Олена вибрала Менелая; тепер же її відбив у Менелая Парис, і всі її наречені пішли на нього війною.
Тільки один, наймолодший, не сватався до Олени, не брав участь у загальній угоді й пішов на війну тільки для того, щоб блиснути доблестю, виявити силу й здобувати славу. Це був Ахілл. Так і вважалося: самий головний із грецьких вождів під Троєю – Агамемнон, а найкращий – Ахілл.
Дев’ять років ішла війна, а на десятий рік самий головний і найкращий посварилися: Ахілл спалахнув гнівом на Агамемнона Тут і починається “Іліада” звертанням поета до Музи: “Проспівай, богиня, про гнів Ахілла, Пелеева сина…
” Причиною гніву був поділ видобутку. Військовий видобуток був знаком військової честі: краща частина – кращому воїнові, відняти неї – збезчестити його. Цього разу добичею були дві бранки зі схожими іменами: Хрисеида й Брисеида.
Хрисеиду присудили Агамемнонові, Брисеиду – Ахіллові Але Хрисеида виявилася дочкою Аполлонова жерця, той заблагав своєму богові, і Аполлон наслав на грецьке військо моровую хвороба. Довелося принести Аполлонові спокутні жертви, а Хрисеиду повернути батькові. Агамемнон відчув себе збезчещеним і зажадав: нехай тоді замість Хрисеиди дадуть йому Брисеиду, відібравши її в Ахілла.
Отут скипає Ахілл: “Ми воюємо за тебе, ти й так береш кращий видобуток, а тепер позбавляєш нас нашої? Бери Брисеиду, але знай: я виходжу з війни – бийся сам, якщо хочеш! ” Друзі із працею розняли вождів. Ахілл іде на берег моря й волає до матері, морський Фетиде: “Боги дали мені вибір: довге життя або славне життя; я вибрав славу – а мене безчестить Агамемнон.
Мати, ублагай Зевса: нехай дасть троянцам пересилити греків, нехай побачить Агамемнон, яке йому без мене! ” Фетида піднімається на Олімп до Зевсу й, просительно стосуючись його бороди, передає йому благання сина, И Зевс дає згоду: величаво киває “Волосся божі здійнялися, і Олімп всколебался великий”. Починається головна частина поеми: чотири дні – чотири битви. Зевс посилає Агамемнонові помилковий сон, обіцяючи йому блискучу перемогу.
Агамемнон вирішує підняти бойовий дух військ митецьким прийомом – скликає війська на сходку й пропонує визнати поразку й відступити.
Він думав, що греки образяться, обуряться й ринуться в бій, – але ні, всі так змучені багаторічною війною, що радісно кидаються до кораблів, щоб плисти додому. Розумний Одиссей кидається рятувати положення – одних перестерігає, інших стращає, третіх б’є царським скіпетром Богиня Афіна приходить на допомогу й вдихає в бійців ратний дух. Війська будуються до бою щільним ладом – “Щит із щитом, шишак із шишаком, людина з людиною”: “Воїни йшли, і все поле начебто вогнем пожиралося – / Важко стогнала земля, як під гнівом Батька-Громовержця”.
Перша битва починається двобоєм і кінчається двобоєм.
Коли греки й троянци сходяться, Парис, винуватець війни, пропонує ображеному Менелаю поборотися один на один: хто переможе, за тим і залишиться Олена, а війні наступить кінець. Обоє війська радуються, вожді приносять клятву, що ні та, ні інша сторона не буде втручатися в єдиноборство. Сама Олена піднімається на троянську стіну, щоб бачити бій; і, глянувши на неї, троянські старці говорять між собою: “Так, не диво, що стільки народів б’ються й гинуть через таку красу”.
Менелай і Парис сходяться, Менелай ранить Париса, меч його ламається, він схоплюється з Парисом врукопаш, – але отут богиня Афродіта, покровителька Париса, огортає його темною хмарою й несе з поля бою. Здається, результат війни вирішений; але мстивим Гере й Афіні цього мало, вони хочуть продовжити війну й знищити Трою. Афіна вселяє троянському лучникові Панда-Ру пустити стрілу в Менелая. Менелай поранений, перемир’я порушене, війська обурюються, і починається загальний бій: “Зустрілися шкіри й списи й сили чоловіків меднобронних, / Опукло^-круглі, збивалися із дзенькотом щити із щитами, / И від бою гул навколо многозвучний пролунав: / Разом сливалися в ньому ликованья й крики героїв, / Тих, хто загинув і хто губить; земля обагрилася кров’ю”. Герой першого дня бою – Диомед, аргосский витязь.
Він один розтрощує троянцев десятками, сама Афіна зберігає його від стріл.
На нього виходить троянец Еней, син богині Афродіти, – той, про яке напише потім поему Вергілій. Диомед збиває його величезним каменем, а коли перелякана Афродіта злітає його рятувати, ранить саму богиню в руку: “Не твоя ця справа, спокусниця, боротися серед чоловіків!” На нього кидається сам Арес, дикий бог війни, що допомагає троянцам, але Диомед, що підбадьорюється Афиною, ранить і богові.
Той взревел від болю, “як якби скрикнули разом десять тисяч бійців”, і чорною хмарою піднісся внебо. Гектор, проводир троянцев, почуває, що греки сильниподдержкою Афіни, і йде в Трою: нехай троянські жінки помолятся грізній богині, щоб вона перемінила гнів на милість. Вертаючись у бій, він у самих воріт зустрічає дружину свою Андромаху з маленьким сином на руках.
Вона ніжно просить його: “Не йди на битву – тебе вб’ють, мені легше самої загинути, чим тебе втратити!
Я одна, батька мого вбив Ахілл, ти мені один тепер і батько, і мати, і брат, і чоловік”. Гектор відповідає: “Знаю; але соромно мені ухилятися від битви, як боягузові; а долі своєї ніхто не уникне зі смертних”. І проговорюється: “Відаю: день прийде, і загине священна Троя, / З нею загине Приам і народ списника Приама…” Гектор вертається на поле бою, з ним зцілений Парис, день хилиться до вечора, і війська знову вирішують скінчити справу двобоєм. Від троянцев виходить найсильніший – Гектор; від греків – найсильніший після відсутнього Ахілла: Аякс.
Обоє гідні один одного: б’ються довго, до самого заходу, і ні той ні іншої не може узяти гору. З настанням ночі вони складають зброю й розходяться, обмінявшись подарунками на знак взаємної поваги. Наступає другий день, друга битва, і Зевс починає виконувати обіцянку, дана Фетиде. Він забороняє богам втручатися в бій і сам піднімає ваги, на яких лежать долі обох військ.
Чаша троянцев піднімається до неба, чаша греків опускається до царства мертвих.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)