“Глухий зимою, у часи тиху, сонні нашу школу розбурхало нечувано важливу подію”. З міста на підведенні приїхав фотограф! Він приїхав фотографувати учнів!
Де помістити його на нічліг?
У сім’ї вчителя – маленька дитина, що хвора й увесь час кричить. У другій половині будинку, де живе вчитель, розміщалася контора. Там увесь час дзвонив телефон і люди голосно кричали в трубку.
В “заїжджому будинку” – ямщики нап’ються й “вошей напустют” . Фотограф був прибудований на ніч у десятника сплавконтори Іллі Івановича
Там його можуть почастувати й розумною розмовою, і міською Горелочкою, і книжкою із шафи. Школярі готувалися до зйомки, обговорюючи, що надягти, як зачесатися. Було вирішено, що в перших рядах будуть відмінники, а хулігани й двієчники – в останні.
Оповідач і його друг Санька ні зразковим поводженням, ні оцінками не могли похвастатися.
Тому з горя, що виявляться в останньому ряді, де їх ніхто й не розгляне, хлопчиськи накаталися з гірки на санках. Повернулися додому мокрі й розпаленілі Оповідач страждав ревматизмом – і вночі в нього розболілися ноги. Так так, що він завив – спочатку тихенько, по-щенячі,
Бабуся розтерла ноги нашатирним спиртом, нашльопала його, закутала в пухову шаль: – Спи, пташинка мала, Господь із тобою й андели в узголів’я. Але растирка не допомогла.
Хлопчик бився й кричав Бабуся веліла дідові розтопити лазню й віднесла туди хлоп’я – сам він іти вже не міг. Санька із солідарності теж сказав, що фотографуватися не піде. Тим більше, що йому було совісно, адже це він зманив приятеля качатися. Учитель приходить довідатися про здоров’я хлопчика й приносить йому фотографію класу “Повага до нашого вчителя й учительки загальне, мовчазне.
Учителів поважають за ввічливість, за те, що вони здороваються з усіма підряд, не розбираючи ні бедних, ні богатих, ні засланих, ні самоходів.
Ще поважають за те, що в будь-яку годину дня й ночі до вчителя можна прийти й попросити написати потрібний папір… ” От і дякують учителям: те кринку сметани “забудуть” у вчительських сінях, то дрова підвезуть і в будинку вивантажать. Описувані події відбувалися в часи розкуркулювання. “Розкуркулених і підкуркульників викинули геть глухий восени, стало бути, у саму підходящу для загибелі пору И будь тодішні часи схожими на нинішні, всі сім’ї відразу й примерли б. Але споріднення й земляцтво тоді великою силою були, родичі далекі, близькі, сусіди, куми й сватовья, страшачись погроз і наклепів, все-таки підібрали дітей, у першу голову грудних, потім з лазень, зграйок, комор і горищ зібрали матерів, вагітних жінок, старих, хворих людей, за ними й всіх інших розібрали по будинках”.
Виселені жінки вночі ходили у свої льохи за картоплею, соліннями, припасами. Вони молили Бога про порятунок одних і покаранні інших. “Але в ті роки Бог був зайнятий чимсь іншим, більше важливим, і від російського села відвернувся”. Активісти-Ліквідатори розоряли міцне господарство кулаків “Катька Болтухина металася по селу, міняла відняту річ на випивку, нікого не боячись, нічого не соромлячись.
Траплялося, відразу пропонувала відняте самій господарці. Бабуся моя, Катерина Петрівна, всі деньжонки, зібрані на чорний день, убухала, не одну річ “викупила” у Болтухиних і повернула в описані сім’ї”. Виселяють і по другому разі, з тих избенок, де тільки угнездились.
Баба Платошиха чіпляється за косяк, зриваючи нігті в кров. Її шпурляють на ганок, б’ють чоботом по особі Отут родич її, німий Кирило, що ховався в лісі, підскочив і розніс іржавим колуном голову уповноваженому.
Бідно жило село, але вчитель виявився дуже діяльним: він послав школярів збирати утиль: старі самовари, ганчірки, кості. Все це відвіз у місто й привіз зошита, перекладні картинки. “Ми спробували солодких петушков на паличках, жінки розжилися голками, нитками, гудзиками Учитель ще й ще їздив у місто на сільрадівській шкапі, виклопотав і привіз підручники, один підручник на п’ятьох. Потім ще полегчение було – один підручник на двох.
Сільські сім’ї більші, стало бути, у кожному будинку з’явився підручник. Столи й ослони зробили сільські мужики й плату за них не взяли, обійшлися магаричом, що, як я тепер догадуюся, виставив їм учитель на свою зарплату”. Так піднялася школа.
Учитель у теплий час ходить із учнями гуляти в ліс і поле й багато розповідає їм, а діти діляться з ним своїми знаннями про місцеву природу.
Один раз компанія побачила отрутну змію й учитель, злякавшись за дітей, убив її ціпком Прізвища вчительської в селі тепер ніхто не пам’ятає, але головне, що залишилося слово – Учитель. Багато хто вважають сільські фотографії смішними, але це не так. “Сільська фотографія – своеобичная літопис нашого народу, настінна його історія, а ще не смішно й тому, що фото зроблено на тлі родового, розореного гнізда”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)