Увечері в правлінні колгоспу сиділо четверо: бородатий тваринник Ципышев, комірник Щукин, бригадир рільничої бригади Іван Коноплев і голова колгоспу Петро Кузьмич Кудрявцев. Чекали початку партзборів, так запізнювалася вчителька Килина Семенівна, п’ятий член парторганізації. Чекаючи розмовляли
“От сказали – плануйте знизу, нехай колгосп сам вирішує, що сіяти, – висловив наболілий голова. – А в районі нам наш план не затверджують: районний-те план спускають зверху. Був я днями в районі, у самого (так Петро Кузьмич називав першого
А він говорить: “Треба план перевиконувати, активно впроваджувати нове. Ви, говорить, тепер наші важелі в селі”. “Він тут довго не всидить, – сказав Ципышев. – Людей не слухає, усе сам вирішує. Люди для нього – тільки важелі. Без строгості не може.
На зборах як огляне всіх, як буркне – душу в п’яти йде”. “Нас не тільки вчити, нас і слухати треба, – додав Коноплев. – А те всі зверху так зверху. Плани зверху, урожайність зверху. Не виконаєш, виходить, вожжи розпустив. А хіба ми не за одну справу хворіємо, хіба в нас інтереси різні?”
Взявши
Від несподіванки мужики здригнулися й переглянулися. Виявляється, у хаті увесь час був присутній ще одна людина. Розмова обірвалася.
Довго мовчали, курили… Один Щукин не витримав і нарешті голосно зареготав: “Ох і налякала ж нас проклята баба!”
Петро Кузьмич і Коноплев переглянулися й теж засміялися. “Раптом через грубку як гаркне. Ну, думаю, сам приїхав, застукав нас…”
Сміх розрядив напруженість і повернув людям їх нормальне самопочуття
“И чого ми боїмося, мужики? – раздумчиво й небагато смутно вимовив раптом Петро Кузьмич. – Адже самих себе боїмося!”
Нарешті прийшла вчителька. Треба було відкривати партзбори. Але що відбулося із Ципышевым? Голос його придбав твердість і владність, очі посуровели.
Тим же сухим, строгим голосом, яким говорив перед початком зборів секретар райкому, він вимовив ті ж слова: “Почнемо, товариші! Усе в зборі?”
А їх і було всього-на-всього п’ятеро. Особи у всіх сталі зосередженими, напруженими й нудними. Збори почалися. І почалося те саме, про що так відверто тільки що говорили вони між собою, паплюжачи казенщину й бюрократизм
“Товариші! – сказав голова. – Райком і райвиконком не затвердили нашого виробничого плану. Це не личить нам. Ми не провели роз’яснювальної роботи з масою й не переконали її”.
Суть доповіді зводилася до того, що план сівозміни колгоспу варто виправити відповідно до вказівок райкому й райвиконкому. Розбіжностей у думках не виявилося, у резолюції вирішили написати так: “В обстановці високого трудового підйому по всьому колгоспі розгортається…”
Зненацька заговорив радіоприймач: передавалися матеріали про підготовку до XX з’їзду. Вся надія в мужиків була тепер на з’їзд: на ньому визначать, як жити
И коли по дорозі додому в Кудрявцева й Коноплева відновила розмова – той самий, котрий ішов до зборів, – це знову були серцеві, прямі люди. Люди, а не важелі
(1 votes, average: 5.00 out of 5)