Роман побудований за принципом щоденникових записів головного героя Антуана Рокантена, що об’їздило Центральну Європу, Північну Африку, Далекий Схід і вже три роки як улаштувався в місті Бувиле, щоб завершити свої історичні вишукування, присвячені маркізу де Рольбону, що жили в XVIII в.
На початку січня 1932 р. Антуан Рокантен раптом починає відчувати в собі зміни. Його захльостує якесь невідоме дотепер відчуття, схоже на легкий приступ божевілля. Уперше воно охоплює його на березі моря, коли він збирається кинути у воду гальку. Камінь здається
Всі предмети, на яких герой затримує погляд, здаються йому живучим власним життям, нав’язливими й таящими небезпека. Це стан часто заважає Рокантену працювати над його історичною працею про маркіза де Рольбоне, що був видною фігурою при дворі королеви Марії Антуанетти, єдиним наперсником герцогині Ангулемской, побував у Росії й, як видно, приклав руку до вбивства Павла I.
Десять років тому, коли Рокантен тільки довідався про маркіза, він у нього в буквальному значенні закохався й після багаторічних подорожей майже по всій земній кулі три роки тому вирішив улаштуватися в Бувиле,
Листа маркіза, частина його щоденника, різного роду документи. Однак з недавніх пор він починає відчувати, що маркіз де Рольбон йому смертельно набрид. Правда, на погляд Рокантена, маркіз де Рольбон є єдиним виправданням його власного безглуздого існування
Все частіше й частіше його наздоганяє те нове для нього стан, якому найбільше підходить назва “нудота”. Вона накочує на Рокантена приступами, і усе менше й менше залишається місць, де він може від її зникнути. Навіть у кафі, куди він часто ходить, серед людей йому не вдається від її сховатися. Він просить офіціантку поставити пластинку з його улюбленою піснею “Some of these days”.
Музика шириться, наростає, заповнює зал своєю металевою прозорістю, і Нудота зникає. Рокантен щасливий. Він міркує про те, яких вершин зміг би він досягти, якби тканиною мелодії стала його власне життя
Рокантен часто згадує про своєї улюблений Анни, з якої розстався шість років тому. Після декількох років мовчання він раптом одержує від її лист, у якому Анни повідомляє, що через кілька днів буде проїздом у Парижі, і їй необхідно з ним побачитися. У листі немає ні звертання, наприклад “дорогою Антуан”, ні звичайного ввічливого прощання.
Він довідається в цьому її любов до досконалості. Вона завжди прагнула втілювати “доконані миті”. Якісь миті в її очах мали схований зміст, який треба було “вилущити” з нього й довести до досконалості.
Але Рокантен завжди попадав впросак, і в ці хвилини Анни його ненавиділа. Коли вони були разом, всі три роки, вони не дозволяли ні єдиній миті, будь те моменти прикрості або щастя, відділитися від них і стати минулими. Вони всі втримували в собі. Імовірно, і розсталися вони по обопільній згоді через те, що вантаж цей став занадто важкий
У денні годинники Антуан Рокантен часто працює в читальному залі бувильской бібліотеки. В 1930 р. там же він познайомився з якимось Ожье П., канцелярським службовцем, якому дав прізвисько Самоучка, тому що той проводив у бібліотеці весь свій вільний час і штудировал всі наявні тут книги за абеткою. Цей Самоучка запрошує Рокантена пообідати з ним, тому що, зважаючи на все, збирається повідати йому щось дуже важливе. Перед закриттям бібліотеки на Рокантена знову накочує Нудота.
Він виходить на вулицю в надії, що свіже повітря допоможе йому від її позбутися” дивиться на мир, всі предмети здаються йому якимись хиткими, немов знесиленими, він відчуває, що над містом нависла погроза. Наскільки тендітними здаються йому всі існуючі у світі перешкоди! За одну ніч мир може змінитися до невпізнанності, і не робить цього тільки тому, що йому лінь. Однак у цей момент у миру такий вид, начебто він хоче стати іншим.
А в цьому випадку може трапитися всі, абсолютно все. Рокантену чудиться, як з маленького прищика на щоці дитини лупиться третє, глузливе око, як Мова в роті перетворюється в дивовижну стоногу. Рокантену страшно. Приступи жаху накочують на нього й у своїй кімнаті, і в міському саду, і в кафі, і на березі морячи
Рокантен іде в музей, де висять портрети відомих усьому світу чоловіків. Там він відчуває свою посередність, необгрунтованість свого існування, розуміє, що вже не напише книги про Роль-бон. Він просто не може більше писати. Перед ним раптово встає питання, куди ж йому запроторювати своє життя?
Маркіз де Рольбон був його союзником, він мав потребу в Рокантене, щоб існувати, Рокантен – у ньому, щоб не почувати свого існування. Він переставав зауважувати, що сам існує; він існував в обличчя маркіза. А тепер ця Нудота, що накотилася на нього, і стала його існуванням, від якого він не може позбутися, що він примушений тягнути
У середовище Рокантен іде із Самоучкою в кафі обідати в надії, що на час зуміє позбутися від Нудоти. Самоучка розповідає йому про своє розуміння життя й сперечається з Рокантеном, що запевняє його в тім, що в існуванні немає ні найменшого змісту. Самоучка вважає себе гуманістом і запевняє, що сенс життя – це любов до людей. Він розповідає про те, як, будучи військовополоненим, один раз у таборі потрапив у барак, повнісіньким чоловіками, як на нього снизошла “любов” до цих людей, йому хотілося їх усіх обійняти. І щораз, потрапляючи в цей барак, навіть коли він був порожнім, Самоучка випробовував невимовний захват.
Він явно плутає ідеали гуманізму з відчуттями гомосексуального характеру, Рокантена знову захльостує Нудота, своїм поводженням він навіть лякає Самоучку й інших відвідувачів кафе. Досить неделікатно откланявшись, він поспішає вибратися на вулицю
Незабаром у бібліотеці відбувається скандал. Один зі служителів бібліотеки, що давно стежить за Самоучкою, подлавливает його, коли той сидить у суспільстві двох хлопчат і гладить одного з них по руці, обвинувачує його в низькості, у тім, що він пристає до дітей, і, давши йому в ніс кулаком, з ганьбою виганяє з бібліотеки, загрожуючи викликати поліцію
У суботу Рокантен приїжджає в Париж і зустрічається з Анни. За шість років Анни дуже поповніла, у неї втомлений вид. Вона змінилася не тільки зовні, але й внутрішньо. Вона більше не одержима “доконаними митями”, тому що зрозуміла, що завжди найдеться хтось, хто їх зіпсує. Раніше вона вважала, що існують якісь емоції, стани: Любов, Ненависть, Смерть, які породжують “виграшні ситуації” – будівельний матеріал для “доконаних митей”, а тепер зрозуміла, що ці почуття перебувають усередині її.
Тепер вона згадує події свого життя й вишиковує їх, дещо підправляючи, у ланцюжок “доконаних митей”. Однак сама вона не живе в сьогоденні, уважає себе “живим мерцем”. Надії Рокантена на поновлення відносин з Анни валять, вона їде в Лондон із чоловіком, у якого перебуває на утриманні, а Рокантен має намір назовсім переселитися в Париж.
Його усе ще терзає відчуття абсурдності свого існування, свідомість того, що він “зайвий”.
Заїхавши в Бувиль, щоб зібрати речі й розплатитися за готель, Рокантен заходить у кафі, де колись проводив чимало часу. Його улюблена пісня, що він просить поставити йому на прощання, змушує його подумати про її автора, про співачку, що неї виконує. Він випробовує до них глибоку ніжність.
На нього немов би знаходить осяяння, і він бачить спосіб, що допоможе йому примиритися із собою, зі своїм існуванням. Він вирішує написати роман. Якщо хоч хто-небудь у цілому світі, прочитавши його, от так само, з ніжністю, подумає про його автора, Антуан Рокантен буде щасливий
Е. В. Семина
(1 votes, average: 5.00 out of 5)