“Можете кликати мене Іоною” – такою фразою відкривається роман. Герой-оповідач уважає, що саме це ім’я куди більше підходить йому, чим дане при народженні, тому що його “завжди кудись заносить”.
Один раз він задумав написати книгу “День, коли настав кінець світу”. У ній він збирався розповісти про те, що робили знамениті американці, коли була скинута перша атомна бомба на Хіросіму. Тоді, за словами героя, він ще був християнином, але потім став бокононистом, і тепер раз у раз цитує повчання цього великого мудреця й філософа,
Боконон учить, що все людство розбите на карасси, те пак на групи, які не відають, що творять, виконуючи волю Божу, причому карасси варто відрізняти від гранфаллонов, помилкових об’єднань, до якимось, серед іншого, ставиться й комуністична партія
Робота над книгою про кінець світу по необхідності приводить оповідача в карасі, главою якого є великий учений Фелікс Хонникер, лауреат Нобелівської премії й батько атомної бомби, що живе й трудиться у вигаданому місті Илиум, що виникає в багатьох книгах Воннегута.
Коли на випробуваннях атомної бомби
По спогадах молодшого сина Хонникера Ньюта, батько ніколи не грав з дітьми й лише один раз сплів з мотузочки “колиска для кішки”, чим страшно налякав дитини. Зате він із захватом розгадував головоломки, які підносила Природа. Один раз піхотний генерал поскаржився на бруд, у якій грузнуть люди й техніка. Хонникеру загадка здалася заслуживающей уваги, і зрештою він придумав дев’ять^-дев’ятьох-лід-дев’ять, кілька крупиць якого здатні заморозити все живе на багато миль навколо. Ученому вдалося одержати бурульку, що він поклав у бутилочку, сховав її в кишеню й поїхав до себе на дачу зустрічати Різдво з дітьми.
У Святвечір він розповів про свій винахід і в той же вечір помер. Діти – Анджела, Фрэнк і ліліпут Ньют – поділили бурульку між собою
Довідавшись, що Фрэнк у цей час – міністр науки й прогресу “бананової республіки” Сан-Лоренцо, який править диктатор Тато Монзано, герой-оповідач відправляється туди, заодно зобов’язавшись написати для американського журналу нарис про цей острів у Карибському морі
У літаку він зустрічається з Анджелой і Ньютом, які летять у гості до брата. Щоб скоротати час у дорозі, герой читає книгу про Сан-Лоренцо й довідається про існування Боконона.
Колись хтось Л. Б. Джонсон і випадний капрал Маккейб волею обставин виявилися в берегів Сан-Лоренцо й вирішили його захопити, Ніхто не перешкодив їм у здійсненні задуманого – насамперед тому, що острів уважався зовсім марним і народу там жилося гірше не придумаєш. Місцеві жителі ніяк не могли правильно вимовити прізвище Джонсон, у них увесь час виходило Боконон, і тому він і сам став так себе називати
На острові герой знайомить із рядом колоритних персонажів. Це – доктор Джулиан Касл, про яке йому, властиво, і замовляли нарис. Миллионер-сахарозаводчик, проживши перші сорок років життя в пияцтві й розпусті, Касл потім вирішив за прикладом Швейцера, заснувати безкоштовний госпіталь у джунглях і “присвятити все своє життя страждальцям іншої раси”.
Особистий лікар Тата Монзано доктор Шлихтер фон Кенигсвальд у вільний час самовіддано трудиться в госпіталі Касла. До цього він чотирнадцять років служив в есесівських частинах і шість – в Освенциме. Нині він щосили рятує життя біднякам, і, за словами Касла, “якщо буде продовжувати такими темпами, то число врятованих їм людей зрівняється із числом убитих приблизно до трьох тисячі десятому року”.
На острові герой довідається й про подальші подвиги Боконона, Виявляється, він і Маккейб спробували було влаштувати на острові утопію й, зазнавши невдачі, вирішили поділити обов’язку. Маккейб взяв на себе роль тирана й пригноблювача, а Боконон зник у джунглях, створивши собі ореол святого й борця за щастя простих людей. Він став батьком нової релігії бокононизма, зміст якої полягав у тому, щоб давати людям втішливу неправду, і сам же заборонив своє навчання, щоб підвищити до нього інтерес.
На Боконона рік у рік улаштовувалися облави, але піймати його не вдавалося – це було не в інтересах тирана в палаці, і самого гнаного такі переслідування від душі потішали. Втім, як виявилося, всі жителі острова Сан-Лоренцо – бокононисти, у тому числі й диктатор Тато Монзано.
Фрэнк Хонникер пропонує оповідачеві стати майбутнім президентом Сан-Лоренцо, тому що дні Тата полічені й він умирає від раку. Оскільки йому обіцяють не тільки президентство, але й руку чарівної Мони, герой погоджується. Передбачається, що про це буде всенародно оголошено під час свята на честь “ста мучеників за демократію”, коли літаки будуть бомбити зображення знаменитих тиранів, що плавають у прибережні водах
Але під час чергового приступу болю Тато приймає болезаспокійливе й миттєво вмирає. З’ясовується, що прийняв він дев’ять^-дев’ятьох-дев’ять-лід-дев’ять. Крім того, спливає ще одна сумна істина.
Кожний з нащадків доктора Хонникера вигідно збув свою частину папиного спадщини: ліліпут Ньют подарував радянській балерині, що сподобалася йому, що одержала завдання Центра за всяку ціну добути скарб, некрасивий Анджела ціною “бурульки” придбала собі чоловіка, що працював на спецслужби США, а Фрэнк завдяки дев’ять^-дев’ятьох-дев’ять-лід-дев’ять став правою рукою Тата Монзано. Захід, Схід і третій мир виявляються тим самим власниками страшного винаходу, від якого може загинути увесь світ
Втім, катастрофа не змушує себе довго чекати. Один з літаків терпить аварію й урізається в замок Тата Монзано. Треба страшний вибух, і дев’ять^-дев’ятьох-дев’ять-лід-дев’ять починає демонструвати свої дивовижні властивості.
Всі навколо замерзає. Сонце перетворилося в малюсіньку кульку. У небі кружляються смерчі
У притулок герой вивчає зібрання творів Боконона, намагаючись знайти в них розрада. Він не внемлет попередженню на першій же сторінці першого тому: “Не будь дурнем. Зараз же закрій цю книгу. Отут всі суцільна фома”.
Фома в Боконона означає неправда. Мало утішає й чотирнадцятий тім творів. Він складається з одного-єдиного добутку, а в ньому одне слово – “ні”. Так коротко відгукнувся автор на питання, винесений їм у заголовок:
” чиМоже розумна людина, з огляду на досвід минулих століть, харчувати хоч найменшу надію на світле Майбутнє людства?”
На останніх сторінках загадковий Боконон є героям. Він сидить на камені, босою, накритою ковдрою, в одній руці тримає аркуш паперу, в інший олівець. На питання, про що він думає, мудрець і містифікатор відповідає, що прийшов час дописати останню фразу Книг Боконона.
Саме цим пасажем і завершується апокаліпсичне оповідання: “Будь я помоложе, – віщає Боконон, – я написав би історію людської дурості. Я забрався б на гору Маккейб і ліг на спину, підклавши під голову цей рукопис. І я взяв би із землі синьо-білу отруту, що перетворює людей у статуї. І я став би статуєю й лежав би на спині, моторошно скалячи зуби й показуючи довгий ніс САМІ ЗНАЄТЕ КОМУ!”
С. Б. Белов
Джерело: Всі шедеври світової літератури в короткому викладі. Сюжети й характери. Закордонна Література XX століття.
М.: “Олімп”; ТОВ “Видавництво ACT”.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)