Короткий переказ повести Куприна “Двобій”

Повернувшись із плацу, підпоручик Ромашов подумав: “Сьогодні не піду: не можна щодня набридати людям”. Щодня він просиджував у Николаевых до напівночі, але ввечері следующею дня знову йшов у цей затишний будинок. “Тобі від барині листа прийшла”, – доповів Гайнан, черемис, щиро прив’язаний до Ромашова. Лист був від Раїси Олександрівни Петерсон, з якої вони брудно й нудно (і вже досить давно) обманювали її чоловіка. Нудотний захід її парфумів і пішло-грайливий тон листа викликав нестерпну відразу. Через півгодини, соромлячись і

досадуючи на себе, він постукав до Николаевым.

Владимир Ефимыч був зайнятий. От уже два роки підряд він провалював іспити в академію, і Олександра Петрівна, Шурочка, робила всі, щоб останній шанс (надходити дозволялось тільки до трьох разів) не був упущений. Допомагаючи чоловікові готуватися, Шурочка засвоїла вже всю програму (не давалася тільки балістика), Володя ж просувався дуже повільно.

З Ромочкой (так вона кликала Ромашова) Шурочка прийнялася обговорювати газетну статтю про недавно дозволені в армії двобоях. Вона бачить у них сувору для російських умов необхідність. Інакше не виведуться в офіцерському

середовищі шулера начебто Арчаковского або п’яниці начебто Назанского. Ромашов не був згодний зараховувати в цю компанію Назанского, що говорили про те, що здатність любити дається, як і талант, не кожному. Колись цієї людини відкинула Шурочка, і чоловік її ненавидів поручика

Цього разу Ромашов пробув поруч Шурочки, поки не заговорили, що настав час спати

…На найближчому ж полковому балі Ромашов набрався хоробрості сказати коханці, що все кінчено. Петерсониха заприсягла помститися. І незабаром Миколаїв став одержувати анонімки з натяками на особливі відносини підпоручика з його дружиною. Втім, недоброзичливців вистачало й крім її. Ромашов не дозволяв битися унтерам і рішуче заперечував “дантистам” із числа офіцерів, а капітанові Сливі пообіцяв, що подасть на нього рапорт, якщо той дозволить бити солдат

Невдоволено було Ромашовим і начальство. Крім того, ставало усе гірше із грошима, і вже буфетник не відпускав у борг навіть сигарет. На душі було кепсько через відчуття нудьги, безглуздості служби й самітності

Наприкінці квітня Ромашов одержав записку від Олександри Петрівни. Вона нагадувала про їхній загальний день іменин (цариця Олександра і її вірний лицар Георгій). Зайнявши грошей у підполковника Рафальского, Ромашов купив парфуми й о п’ятій годині був уже в Николаевых, Пікнік вийшов шумний. Ромашов сидів поруч із Шурочкой, майже не слухав просторікування Осадчего, тости й плоскі жарти офіцерів, випробовуючи дивний стан, схоже на сон. Його рука іноді стосувалася Шурочкиной руки, але ні він, ні вона не дивилися один на одного.

Миколаїв, схоже, був незадоволений. Після застілля Ромашов побрів у гай. Позаду почулися кроки. Це йшла Шурочка.

Вони сіли на траву. “Я у вас закохана сьогодні”, – зізналася вона. Ромочка привидівся їй у сні, і їй жахливо схотілося бачити його. Він став цілувати її плаття: “Сашко… Я люблю вас…” Вона зізналася, що її хвилює його близькість, але навіщо він такий жалюгідний.

У них загальні думки, бажання, але вона повинна відмовитися від нього. Шурочка встала: пойдемте, нас кинуться. По дорозі вона раптом попросила його не бувати більше в них: чоловіка осаджують анонімками

У середині травня відбувся огляд. Корпусний командир об’їхав вибудувані на плацу роти, подивився, як вони марширують, як виконують рушничні прийоми й перебудовуються для відбиття несподіваних кавалерійських атак, – і залишився незадоволений. Тільки п’ята рота капітана Стельковского, де не мучили шагистикой і не крали із загального казана, заслужила похвалу

Найжахливіше відбулося під час церемоніального маршу. Ще на початку огляду Ромашова начебто підхопила якась радісна хвиля, він немов би відчув себе часткою якоїсь грізної сили. І тепер, ідучи поперед своєї півроти, він почував себе предметом загального замилування. Лементи позаду змусили його обернутися й сполотніти. Лад змішався – і саме через те, що він, підпоручик Ромашов, вознесясь у мріях до піднебесся, все це час зміщався від центра рядів до правого флангу.

Замість захвату на його частку довелася публічна ганьба. До цього додалося пояснення з Николаевым, що потребовали зробити всі, щоб припинити потік анонімок, і ще – не бувати в них вдоме.

Перебираючи в пам’яті случившееся, Ромашов непомітно дошагал до залізничного полотна й у темряві розглянув солдата Хлебникова, предмет знущань і глузувань у роті. “Ти хотів убити себе?” – запитав він Хлебникова, і солдат, захлинаючись риданнями, розповів, що його б’ють, сміються, взводний вимагає гроші, а де їх взяти. І навчання йому не під силу: з дитинства томиться грижею

Ромашову раптом своє горе здалося таким дріб’язковим, що він обійняв Хлебникова й заговорив про необхідність терпіти. Із цієї пори він зрозумів: безликі роти й полки складаються з таких от хворіють своїм горем і имеющих своєю долею Хлебниковых.

Змушене віддалення від офіцерського суспільства дозволило зосередитися на своїх думках і знайти радість у самому процесі народження думки. Ромашов усе ясніше бачив, що існує тільки три гідних покликання: наука, мистецтво й вільна фізична праця

Наприкінці травня в роті Осадчего повісився солдат. Після цієї події почалося безпробудне пияцтво. Спочатку пили в зборах, потім рушили до Шлейферше. Тут-Те й спалахнув скандал. Бек-агамалов кинувся із шашкою на присутніх (“Всі геть звідси!”), а потім гнів його звернувся на одну з панянок, що обізвала його дурнем.

Ромашов перехопив кисть його руки: “Бек, ти не вдариш жінку, тобі все життя буде соромно”.

Гульня в полицю тривала. У зборах Ромашов застали Осадчего й Миколаєва. Останній зробив вигляд, що не помітив його.

Навколо співали. Коли нарешті запанувала тиша, Осадчий раптом затяг панахиду по самогубці, перемежовуючи її брудними лайками. Ромашова охопило сказ: “Не дозволю!

Мовчите!” У відповідь чомусь уже Миколаїв із зіпсованим злістю особою кричав йому: “Самі ганьбите полк! Ви й різні Назанские!” “А при чому ж тут Назанский?

Або у вас їсти причини бути їм незадоволеним?” Миколаїв замахнувся, але Ромашов встиг виплеснути йому в особу залишки пива. Напередодні засідання офіцерського суду честі Миколаїв попросив супротивника не згадувати ім’я його дружини й анонімних листів. Як і слід було сподіватися, суд визначив, що сварка не може бути кінчена примиренням

Ромашов провів більшу частину дня перед двобоєм у Назанского, що переконував його не стрілятися. Життя – явище дивне й неповторне. Невже він так прихильний військовому стану, невже вірить у вищий нібито зміст армійського порядку так, що готово поставити на карту саме своє існування?

Увечері в себе будинку Ромашов застав Шурочку. Вона стала говорити, що витратила роки, щоб улаштувати кар’єру чоловіка. Якщо Ромочка відмовиться заради любові до неї від двобою, то однаково в цьому буде щось сумнівне й Володю майже напевно не допустять до іспиту. Вони неодмінно повинні стрілятися, але жоден з них не повинен бути поранений. Чоловік знає й згодний.

Прощаючись, вона закинула руки йому за шию: “Ми не побачимо більше. Так не будемо нічого боятися… Один раз… візьмемо наше щастя…” – і прильнула гарячими губами до його роту

…В офіційному рапорті полковому командирові штабс-капітан Диц повідомляв подробиці дуелі між поручиком Николаевым і підпоручиком Ромашовим. Коли по команді супротивники пішли один одному назустріч, поручик Миколаїв зробленим пострілом ранив підпоручика в праву верхню частину живота, і той через сім мінут помер від внутрішнього крововиливу. До рапорту додавалися показання молодшого лікаря м. Знойко.

И. Г. Животовский