“Євгеній Онєгін” по праву вважається центральним добутком А. С. Пушкіна. Робота над ним тривала біля восьми з половиною років. При першому ж згадуванні про роботу над Євгенієм Онєгіним Пушкін повідомляв: “Пишу не роман, а роман у віршах – диявольська різниця”.
Ліричне й епічне в цьому романі рівноправні.
Ліричні відступи грають кілька ролей: вони пов’язані із сюжетом роману, починають або закінчують главу, випереджають кульмінаційні моменти, зв’язують ліричне й епічне. Жанр добутку визначив сам автор: “далечінь
Добутку властиві численні авторські ліричні відступи, афористичні судження, невимушений іронічний тон. В. Г. Бєлінський назвав цей роман “енциклопедією російського життя”. У романі дві основні сюжетні лінії: Онєгін – Тетяна й Онєгін – Ленский.
Важлива композиційна особливість – відкритість роману. Основні принципи організації роману – дзеркальність (симетричність) і паралелізм. Дзеркальність проявляється у відбитті, повторенні однієї сюжетної ситуації в третій і восьмій главах: зустріч
Вісь симетрії – сон Тетяни Два листи – Тетяни й Онєгіна – мають паралельну композицію.
Важливу роль у композиції грає пейзаж: він показує хід часу й характеризує внутрішній мир героїв, насамперед Тетяни. Герої добутку: Євгеній Онєгін, Володимир Ленский, Тетяна й Ольга Ларіни. Образ Онєгіна відбиває розчарованість, скептицизм неабиякої особистості; Ленского – романтичну мрійність, прагнення до ідеалу; Тетяни – “милий ідеал” автора.
Особливе місце належить образу Автора. Це й оповідач, і герой роману Але не можна ототожнювати художній образ Автора з Пушкіним. Автор співчуває героям, ділиться своїми думками й почуттями, підключає до дії читача.
Ефект невимушеної розмови із читачем створюється виразністю вірша, написаного чотиристопним ямбом особою, “онегинской”, строфою.
Зав’язка: Онєгін приїжджає в село, де знайомиться з Ленским і Ларіними. Кульмінація – дуель Ленского й Онєгіна, що передувало пояснення Онєгіна з Тетяною. Розв’язка: Онєгін розуміє, що його щастя з Тетяною неможливо.