Майстерність Чехова в створенні портретів персонажів оповідання. писання зовнішності героїв містить або який-небудь лейтмотив, або повторювану деталь. Так, у Петра Леонтъича, батька Ганни, “жалюгідна, добра, винувата особа”. Таким бачиш його в будь-якому епізоді (і коли він просить у борг, і коли зустрічає Ганну на балі, і у фіналі оповідання).
Часто описуються деталі його костюма, теж часом жалюгідні (“пом’ятий фрак, від якого пахнуло бензином”), манера чепуритися, що виражає прагнення виглядати пристойно, гідно, незважаючи
Лейтмотив опису хлопчиків, братів Ганни, – “нещасні”: вони “шепотіли сконфужено”, “худенькі, бліді хлопчики з більшими очами”, “у рваних чоботах і поношених штанях”, “говорили умоляюще”, але найбільш пронизливе враження залишає їхня повторювана фраза: “Не треба, папочка… ” Коротко й точно, іноді навіть хльостко описується зовнішність епізодичних персонажів: “величезний офіцер”, що ходив “важливо й важко, немов тушу в мундирі”; “його сіятельство, у фраку із двома зірками”, “солоденько посміхався й при цьому жував
Саме характерне в його особі була відсутність вусів, це свіжовиголене, голе місце, що поступово переходило в жирні, тремтячі, як желе, щоки”.
Сита повнота Модеста Олексійовича викликає в Ганні при думці про те, що він її чоловік, почуття страху й гидливості. Єдиний персонаж, чия зовнішність не описується, це сама Ганна, говориться тільки про “темний колір її волось і око”. Зате докладно говориться про враження, що вона робила на навколишніх, її манері поводження.
Особливості композиції оповідання Оповідання розділене автором на дві частини. У першої – “звичайна”, “нудна історія” про молоду бідну дівчину, що виходить заміж за багатий старого, у тому числі й щоб допомогти своїй сім’ї, про її нещасне, погублене життя. Драма героїні і її сім’ї описується в спокійній оповідальній манері, ситуація добре знайома читачеві, але незважаючи на це він співчуває сумній долі Ганни, її батька й маленьких братів і випробовує ворожість до Модеста Олексійовичу.
Не яскраві, а саме точні, “зримі” деталі не можуть залишити читача байдужим Це й батько Ганни, що при прощанні “шепотів їй щось, обдаючи її заходом винного перегару, дул у вухо – нічого не можна було зрозуміти – і хрестив їй особа, груди, руки; при цьому подих у нього тремтіло й на очах блищали сльози”; і Модест Олексійович, що за обідом “їв дуже багато й говорив про політика, про призначення, переклади й нагороди, про те, що треба трудитися, що сімейне життя не є задоволення, а борг”; і сама Ганна, що “згадувала, як болісно було вінчання”, що кланялася по наказі чоловіка дружині керуючого казенної палати, “і голова в неї справді не відвалювалася, але було болісно”, що боялася чоловіка, що персоніфікує в її уяві страшну силу, що насувається “на слабкі й винуватих, таких, як її батько, і вона боялася сказати що-небудь проти, і вимушено посміхалася, і виражала вдаване задоволення, коли її грубо пестили й опоганювали обіймами, що наводили на неї жах”. У другій частині оповідання відбувається несподіваний поворот сюжету, і головні, “зрозумілі” герої, та й вся ситуація розкриваються по-іншому: бал, успіх Ганни, зміна її положення, і тепер уже вона, поступово забуваючи про батька й братів, вимагає в Модеста Олексійовича гроші, не звітуючи у своєму житті. Чехів – майстер короткого оповідання, у якому лаконізм сполучається із глибоким змістом.
Авторське мовлення точне, проста і ясна, мовлення героїв індивідуалізоване. Авторська оцінка прямо не висловлюється, вона просвічує вподтексте.
Частини оповідання відповідають двом етапам життя героїні. Першу частину можна вважати розгорнутою експозицією. Суть характеру Ганни, закладені в ній якості, повністю розкривається в другій частині. Кульмінація – сцена балу, коли в Ганні прокидається “передчуття щастя”.
Розв’язка – у зміні відносини Ганни до батька, до сім’ї: “їй було вже соромно, що в неї такий бедний, такий звичайний батько”.
“Щастя” для героїні, виявляється, полягало в убраннях і розвазі: шлюб з розрахунку виправдався”.