“Кавказький бранець” – оповідання, що оповідає про хороброго офіцера, що не втратило надії вижити, коли був узятий у полон татарами. У середині XІX в. на Кавказі йшла важка й кровопролитна війна, Л. Н. Толстой у ті часи служив там, тому бачив усе своїми очами. Жанр добутку визначений самим письменником – минуле, воно вказує на реальність описуваних подій.
Зав’язка. Житії їде кматери.
Кульмінаційні моменти: 1. Жилин і Костилин попадають у полон. 2. Невдала втеча. 3. Друга втеча Жилина.
Розв’язка – щасливе звільнення Жилина,
Оповідання повно й докладно описує побут горців, їхні звичаї. Оповідання вражає динамічністю: всі навколо рухається, дихає, живе, все реально, але одночасно ми перебуваємо начебто в казці. Але головне – яскравий опис характерів і вчинків людей, які вміють гідно переносити труднощі, боротися за волю, не втрачаючи власного достоїнства.
Оповідання побудоване на зіставленні двох героїв До речі, їхні прізвища значимі. Жилин – від слова “жила”, народної назви кровоносних посудин і сухожиль. Це людина міцний, вольовий,
Костилин – від слова “милиця”, дерев’яного знаряддя, що допомагає рухатися кульгавим. Це слабохарактерна людина, що легко піддається зневірі, його необхідно підтримувати, направляти.
Із самого початку герої поводяться по-різному. Їм обом не хочеться рухатися з ледве повзучим обозом. Однак Жилин замислюється про те, чи варто ризикувати своїм життям, добираючись по небезпечних місцях самостійно. Цей герой завжди спочатку думає, приймає рішення, а потім діє.
Думки Костилина тут (і далі) навмисно сховані від нас автором. Він не обмірковує свої вчинки заздалегідь. Він пропонує Жилину їхати вдвох, не замислюючись про наслідки, і мовчазно погоджується із пропозицією Жилина з випадку небезпеки не роз’їжджатися. При зустрічі з татарами Костилин миттєво забуває свою обіцянку й, бачачи, що Жилин майже в полоні, безсовісно втікає.
Коли обоє виявляються в татар, Костилин відразу ж погоджується написати лист додому, щоб його викупили за п’ять тисяч рублів.
Жилин знає, що його мати не зможе вислати для викупу таку суму, тому він спочатку торгується із пленившими його, а після вказує на конверті неправильна адреса. Жилин говорить, що більше п’ятисот рублів за нього дати не зможуть Він просто хоче виграти час, щоб зуміти вибратися з полону самому. Жилин викликає повага навіть у своїх ворогів.
Його “хазяїн” Абдул-Мурат називає його джигітом, місцеві жителі цінують його як майстри, здатного полагодити будь-яку річ. Жилин подружився з Диной, дочкою Абдул-Мурата, робить для неї іграшки.
Костилин у полоні просто чекає допомоги з будинку, а Жилин розраховує тільки на себе Він готовить втечу: оглядає місцевість, щоб знати, куди рухатися при втечі, прикормлює хазяйського собаку, щоб приручити її, копає лаз із сараю. Прагнучи втекти з полону, він не забуває й Костилина, бере його із собою. Жилин не пам’ятає зла (адже Костилин один раз його зрадив).
Після невдалої втечі Жилин однаково не здається, а Костилин зовсім падає духом. Завдяки щасливому збігу обставин (допомоги Дини, відсутності татар), власної наполегливості, хоробрості й кмітливості Жилину вдається вибратися з полону. Авторські симпатії явно на стороні Жилина: протиставлення головних героїв, весь тон оповідання говорить про цьому
(1 votes, average: 5.00 out of 5)