У Англії колись був король Лір
І панував собі на честь і славу,
Мав повагу він, і в сусідів мир,
І забезпечену державу.
Між іншими достатками його
Були також три доні гожі,
Прегарні й свіжі, що перевищали
Красою три червоні рожі.
Та королю подобалось старому
Раз їм питання предложити:
“Котра з дочок моїх найбільш
Мене потрафить ублажити,
Потіха старості моєї – ви,
Тож по черзі хай кожна скаже,
Яку найбільшую любов мені
Вона ділами своїми докаже”.
Регана, з них найстаршая, рекла:
“Мій
Якби яка пригода надійшла,
Готова я за вас і кров пролити.
А хоч і серце би моє криваве
На штуки посікти хотіли,
Воліла б я, ніж мала допустить,
Аби яку ви прикрість потерпіли”.
“І я, – сказала другая на те, –
Волю хоч би найтяжче бідувати,
Прийняти муки і ганьбу, ніж би ви
Біди якої мали зазнавати.
Я день і ніч готова вам служить,
Стать вам найменшою слугою,
Щоб віку свого ви могли дожить
У радощах та супокою”.
“Тепер мені, – король старий сказав, –
Яснішою будучність стала.
Та ще ти, наймолодшая моя,
Свойого
“Я рада, – мовила Корделія, –
Свій довг дитячий все сповняти,
Послушна бути вам у всім,
А більш не в силі я нічого вам сказати”.
“Так ти, – рік він, – не можеш більш нічого
Дать, ніж повинність повелить дитяча?
То видно, що твоя любов до мене
Не так-то вірна та гаряча.
То ж будь прогнана з мого двору!
Не хочу знать нелюбої дитини.
З мойого царства не дістанеш ти
По моїй смерті ні частини.
Лиш твоїм сестрам, що за мене раді
Хоч голови свої покласти,
Розділю я свою державу й дам
Обом по рівній части.
Дарую їм предківськую корону
І власть, і королівськую подобу,
Аби мене в любві своїй за те
Пропильнували аж до гробу”.
Отак дві старші сестри підійшли
Старого короля облесними словами,
Найменшу ж через королівський гнів
Сей час з двора протурено за брами.
Мов сирота, пішла Корделія,
Блукаючи від міста до села,
Ні в Англії в селі, ні в місті жоднім
Собі притулку не знайшла.
Аж як до Франції дісталася,
Скінчилася її недоля;
На кращім грунті запишалася,
Мов гарний цвіт з чужого поля.
Король французький як пізнав її,
Не дбаючи на гнів вітця старого,
За королеву взяв її до себе
На радість королівства свого.
В дочки найстаршої живе
Старий король тим часом;
Що зразу там було мов медове,
Та незадовго стало квасом.
Регана при своїм дворі його
Держати з невеликим почтом мала,
Та почет той у скорому часі
Увесь від нього відібрала.
Що двадцять мали перед ним
І день, і ніч стояти до послуги,
Се видалося їй на десять без натуги,
А з десятьох лишила тільки трьох,
Та й того стало їй замного.
Забрала двох, лишивши лиш один,
А далі відняла й того одного.
“Чи се ж така твоя заплата
За те, що царство все своє
Я вам віддав? Тепер донька для тата
Й малої дрібки того не дає!
О ні! Ще до своєї Гонореллі,
Сестри твоєї меншої піду.
Вона не буде так, як ти, лукава
І зглянеться на батькову біду”.
Поїхав чвалом він у двір її
Та пожалівся на свою пригоду.
“Так вам і слід! – почув від лютої змії, –
Сестра вам жодну не вчинила шкоду.
У мене захисту для вас нема,
Хіба що з слугами на кухні жити
Захочете та теє їсти й пити,
Що не доїм та не доп’ю сама”.
Почувши се, король заплакав гірко,
Бо голод докучав йому і спрага:
“О най же світ увесь почує, до чого
Веде батьківська нерозвага!
Та верну до Регани я ще раз,
Ачей вона людськеє має серце,
Раз відпихнувши, схаменеться вчас
І приязніш прийме мене, як перше”.
Та як лише прибув, вона веліла
З двора свойого геть його прогнати
І мовила: “Не ліпший буде він тепер,
Коли вперед не вмів себе тут шанувати”.
Згодився з слугами на кухні жити
І їсти все, що подадуть йому,
Аби лиш вік свій продовжйти!
Та надаремно й того він благав,
Чого і жебракам ніхто не відмовляє:
“Не хтів за першим разом те принять,
Тепер і доступу до мене вже немає!”
Так обі донечки по двічі
Його відправили без жодного пардону;
Жебрацький кий узяв у руки той,
Що королівськую носив корону.
Тоді про наймолодшої дочки
Слова згадав і заповіт гарячий:
Завсіди буть послушною йому
І сповняти вірно довг дитячий.
Та він не важився тікать до неї,
Бо королівства мучило похмілля,
Що він ганебно так прогнав її, –
Й перемогло його, нарешті, божевілля.
На голові сніжне волосся рвав,
І в груди бивсь, і дер лице до крові,
І на дочок він помсту визирав
За брак у них дитячої любові.
Долинам, горам, рікам виливав
Палкії про невдячність їх промови,
Аж ріки, гори та твердії скали
З ним разом, бачилось, ридали і зітхали.
Нарешті хворого в тяжкій знесилі
Його до Франції прихильні завезли
Й тут у Корделії та короля
І захист, і підмогу ще знайшли.
Дочка, як лиш про горе батька вчула,
Сей час йому з підмогою прийшла,
Свою зневагу давнюю забула,
Йому потіху й радість принесла.
На Атаніппа королівський двір
Його ввела рицарськая дружина,
А перед короля за руку привела
Його найменша, вірная дитина.
І ласкаво прийняв його король,
Велів кликнуть по краю всіх охочих,
Хто для відзискання держави Лірові
Підняться хоче до помочі.
В товаристві Корделії вернув
Король до Англії з дочками воювати
І вспів собі в невдовгім часі
Їх із престолів та столиць прогнати.
І Лір прийняв на старості своїй
Знов королівськую корону,
Та в одній битві замордовано
Корделію, його потіху й оборону.
Та скоро про ту передчасну смерть
Корделії до нього вість прийшла,
Що в нерозважнім запалі за нього
Сама у бій пішла,
Впав непритомний і оглушений
На її груди білі
І вмер з тяжким зітханням
Тої самої хвилі.
Вельможі краю серед жалощів
На тіла обоїх гляділи
І обох сестер одноголосно
На кару смерті засудили.
Хто там запанував по них,
У хроніці читайте,
А повість про дитячую невдячність
Собі запам’ятайте!
Запитання і завдання до прочитаного
1. У чому полягає трагедія короля Ліра? Кому з персонажів прочитаної балади ви найбільше співчуваєте? Чому?
2. Як Регані та Гонореллі вдалося переконати батька у своїй любові до нього? Обгрунтуйте відповідь цитатами з твору.
3. Чому Корделія відмовилася змагатися із сестрами за прихильність батька?
4. Як жилося Ліру в Регани та Гонореллі? Наведіть приклади з твору. Чим ви пояснюєте зміну в ставленні старших дочок до батька?
5. Знайдіть у баладі опис страждань короля. Які подробиці цього опису увиразнюють силу його горя?
6. Як Корделія довела свою відданість батькові?
7. Подискутуймо! У чому ви вбачаєте найбільшу помилку короля Ліра? Яка риса характеру героя призвела до неї – довірливість, марнославство, жага справедливості, батьківська турботливість?
Чи можна стверджувати, що балада закінчується перемогою справедливості? Доведіть свою думку.
8. Знайдіть у баладі про короля Ліра зачин і кінцівку.
9. Зауважте, що І. Франко переклав прочитану вами баладу з німецької мови. До якого типу перекладів належить його версія (до прямих чи непрямих)?
10. Дайте визначення символу. Якого символічного значення набуває постать короля Ліра в баладі?
11. Тема проекту. “Історія короля Ліра на театральних сценах та в кінематографі”.
ШЛЯХЕТНИЙ РОЗБІЙНИК РОБІН ГУД
Літературний багаж. Що ви знаєте про Робіна Гуда? Чому його називають шляхетним розбійником?
Хто не чув про легендарного захисника знедолених Робіна Гуда? Хто не захоплювався його стрілецькою майстерністю, готовністю будь-якої миті прийти на допомогу, винахідливістю, умінням докинути під час сутички влучне слівце, щоб підбадьорити побратимів або висміяти ворогів?
Коментар архіваріуса
Чи існував Робін Гуд насправді, достеменно не знає ніхто, хоча відповідь на це запитання історики шукають протягом кількох століть. Відомості, що збереглися до нашого часу, досить суперечливі. Важко, наприклад, встановити, коли жив Робін Гуд – у XII ст. чи на межі XIII-XIV ст.; ким він був за походженням – селянином чи дворянином тощо.
Пояснити таку плутанину просто: балади про шляхетного розбійника почали записувати лише в XV ст., коли після зображених у них подій збігло чимало часу.
І все ж таки Робін Гуд існував… Ніхто не може впевнено стверджувати, що жив він саме в Шервудському лісі, та у свідомості простих англійців він був реальною людиною. Принижені, ошукані феодалами й королівськими чиновниками селяни втілили в образі Робіна Гуда свої мрії про соціальну справедливість і надії на визволення.
Наприкінці XI ст. король Вільгельм Завойовник наказав здійснити перепис населення, земель і міст Англії. У народі цей захід дістав назву “Страшний суд”, адже більшість селян, що потрапили до загального переліку, перетворилися на кріпаків (віланів). Сумний парадокс1 історії: люди, які своєю працею примножували багатство королівства, втратили всі права й свободи.
Так, згідно з “лісовими законами”, що почали діяти в XI ст., дичина в лісах визнавалася власністю короля чи феодалів, а тому полювати на неї простолюду заборонялося під страхом смерті. І це – лише один із численних прикладів кричущої несправедливості.
Можливості поскаржитися на свавілля сеньйорів кріпаки фактично не мали, оскільки найвищими суддями в усіх життєвих питаннях були їхні-таки хазяї-феодали. Суди, в’язниці й шибениці примусили селян мовчати, приховуючи гнів і образу. Однак за завісою мовчання зростала надія на те, що колись бездушних багатіїв буде покарано за все заподіяне ними зло.
Такими сподіваннями й живилися розповіді про народного заступника – доброго, шляхетного, щедрого й справедливого Робіна Гуда.
1Парадокс – тут: нелогічний збіг обставин.
Утім, ці розповіді мали й реальну історичну основу. У середньовічній Англії справді було чимало людей, які, протестуючи проти насильства, вимушено стали на шлях розбою. Ображені феодальним судом, оголошені владою “поза законом”, вони тікали в ліси й гори, де могли жити вільно. Чи можливо, що серед них був Робін Гуд?
Авжеж. Однак у такому разі баладний образ шляхетного розбійника не художній “двійник” якоїсь однієї людини, а збірний образ багатьох борців за права народу.
За Н. Басовською
Перед читанням. Під час читання зверніть увагу на деталі, які надають оповіді про Робіна Гуда історичної достовірності.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)