Часи змінюються, і ми змінюємося разом із ними. Ось, наприклад, мій дідусь. Нині це кремезний сивий чоловік із важкими загрубілими руками, якого я дуже люблю.
Та колись це був худенький світлоголовий хлопчик, який рисами свого характеру нагадував мене нинішнього.
Мій дідусь народився в останній рік Великої Вітчизняної війни. Дуже важкі то були часи. Війна вже майже рік гуркотіла в Західній Європі, але в центрі України жити було ще дуже й дуже непросто. У місті, де мешкав дідусь зі своїми матір’ю та двома сестрами, усе було вщент зруйноване.
Не
Поступово повоєнне життя почало потроху поліпшуватися. Пройшло кілька років, і хлопчик пішов до школи. Дідусь завжди кажуть, що тодішня школа була кращою за нинішню. Інколи я з ним погоджуюсь.
За часів дитинства мого дідуся працювати діти починали рано. Ось і мій дідусь пішов працювати на завод відразу після школи. Майже сорок років він працював на металургійному заводі.
Двох синів виховав і вирядив у життєву путь мій дідусь. До того ж у дідуся є я – хлопчик, у якому дідусеві так приємно впізнавати себе самого.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)