Щоранку з побережної далечі з’являється хлопчик віку, коли фантазія цвіте і берегові дітлахи почуваються Магелланами. Десь аж з-під рибальського обрію з’являється його темненька щуплява постать. Усе виразніше проступає через туман, іде узбережжям.
Безлюдно. Море жене крутогриві вали. Пірнає та виринає між бурунів самотній буйок, а тут – так само самотній на всім узбережжі – з’являється хлопчик. Напевно, рибальський син.
У чорненькій курточці, у сірому кашкеті, він неквапом звершує свій щоденний узбережний маршрут. У руці
Іде понад розламищами бетонного бурелому, часом перескакуючи з каменя на камінь, вглядаючись у зелене безмежжя стихії. Може, виглядає рибальські судна? Може, там батько його чи брат?.. Чи, може, щось інше його там цікавить…
А може, просто цікаво йому спостерігати…
Не варто питати юного дослідника моря, що він там шукає, бо навряд чи сам він може пояснити, чим саме його приваблює вирування прибою, весняний неспокій моря. Хлопчик у червонім пуловері і сам загадка, і для нього кругом загадки… Кажуть, нібито в генах уже закладена потреба
То море підкрадається до хлоп’яти, то хлоп’я весело крадеться до моря. З-під старенького кашкета червоніють нахльоскані вітром вуха. Кеди, видно, бували в бувальцях, вони відстрибують так спритно, коли хвиля набігає…
Личко худорляве, зосереджене. Надто ж коли хлоп’я отак присяде і, нахилившись, усе щось вистежує з терплячістю істинного дослідника. Іноді раптом само собі всміхнеться.
Цікаво, що спричинює ту його справді загадкову усмішку. Худорляве личко розквітає. Хлопчик у своєму невтомному пошуку ніби переживає мить натхнення.
Між ним і морем виникає не збагнена ніким іншим гармонія.
Його уважний обхід узбережжя відбувається за будь-якої погоди. Для людини такого віку, мабуть, нема ні вагань, ні сумнівів чи смутку… Весь у полоні цікавості пізнання, у владі своїх пошуків, він подеколи і шторму не помічає, а все слухає нерозгадану мову стихії.
Ось він, син людства, прямує в Майбутнє…
(2 votes, average: 5.00 out of 5)