Сімейна бібліотека є майже в кожній сім’і, бо книга завжди супроводжувала наше життя: навчала, розважала, відкривала нові світи. Довгий час книга була найціннішим подарунком. Мабуть, тому в бібліотеці моєі бабусі є багато книжок, які вона передасть у спадщину мені, щоб я знала, які були моі предки, чим вони цікавилися, що читали. Серед книг сімейноі бібліотеки є декілька видань “Кобзаря” Тараса Григоровича Шевченка.
Особливо мою увагу привернули дві факсимільні книги: перше видання “Кобзаря” 1840 року та малоі захалявноі книжки
Мені здається, це свідчить про те, що вірші легко складалися автором. Копія першого “Кобзаря” може розповісти, де й за яких умов видавався цей твір, дає змогу побачити, який вигляд мали друковані книги першоі половини XІX століття. У бібліотеці моіх родичів є
Коли бабуся розповідала, як фашисти топили плиту книгами з нашоі сімейноі бібліотеки, у неі на очах завжди були сльози.
“Кобзареві” видання 1943 року належить особливе місце, бо це мій прадід привіз його з фронту. Він розповідав, що книгу цю читали на передових фронтів, черпали з неі силу й мужність наші бійці. “Кобзар” видання 1947 та тритомник 1949 року Ї це вже дарунки моім бабусі та дідусеві від іхніх батьків до Дня народження. Є в нашій бібліотеці й “Кобзар” 1956 року Ї це велике, красиве, з ілюстраціями до творів Т. Шевченка видання було подаровано вже моій матусі. Я люблю гортати й перечитувати цю книгу й тому що іх сторінок торкалися руки моєі матусі, й тому що подобаються вірші Т. Шевченка, й тому що в ній є чудові ілюстраціі І. Їжакевича та В. Касіяна.
Отже, “Кобзар” Т. Шевченка був і, сподіваюся, буде особливою книгою для украінців. І що незважаючи на науково-технічний прогрес і лазерні диски із записом творів письменників, “Кобзар” Ї книга, яка завжди буде в кожній украінській родині.
Тарас Шевченко Ї вірний син Украіни. Він любив свою Батьківщину, мріяв про іі свободу й незалежність. Де б він не був, куди б не закидала його доля, Шевченко завжди згадував рідні місця, прагнув швидше полинути в Украіну, зустрітися з однодумцями.
Його роздуми над долею народу, любов до Вітчизни, туга й печаль за нею на чужині висловлені в багатьох творах. У далекому від Украіни Петербурзі, в казематі в уяві Шевченка виникали картини рідного краю, він згадував вишневі садки, облиті білим цвітом, наповнені піснями дівчат.
І все це відтворив у невеличкому вірші “Садок вишневий коло хати”. Я вражена глибиною любові автора до народу, до природи свого краю. Не сподіваючись більше побачити Украіну, він намалював чудову картину: Садок вишневий коло хати, Хрущі над вишнями гудуть. Плугатарі з плугами йдуть, Співають ідучи дівчата, А матері вечерять ждуть. На засланні всі помисли поета були звернені до поневоленого народу Украіни.
Поезія Шевченка сповнена роздумами про те, як його твори допомагають рідному краєві, як іх сприймають украінці. У поезіі “Хіба самому написать…” він ставить такі проблеми: Для кого я пишу? для чого? За що я Вкраіну люблю?
Чи варт вона огня святого? Поет постійно відчуває зв’язок із рідним краєм, виявляє до Украіни синівську любов. Перебуваючи в далеких степах, він прагнув, щоб вітер приніс хоч “крихітку землі із-за Дніпра”.
Шевченко мріє ще повернутися в Украіну, подивитися на іі чарівну природу: Може, ще я подивлюся На мою Украіну… Ї писав Т. Шевченко в поезіі “Лічу в неволі дні і ночі…” Кожним рядочком своіх творів великий Кобзар засвідчував любов до Украіни, непереможне бажання бачити іі вільною й незалежною. З якою силою і впевненістю було сказано: Я так люблю мою Украіну убогу, Що проклену святого Бога, За неі душу погублю. Поет був упевнений, що поневолені люди скоро звільняться, настане страшний суд над панами, і на оновленій землі щасливо житимуть украінці.
Шевченко висловлював бажання бути похованим на могилі серед степу рідноі Украіни.
У поезіі “Заповіт” автор, ніби забувши про особистий мотив, яким розпочав вірш, мріє про те, щоб Дніпро поніс ворожу кров у синє море. Про свою смерть говорить тільки одним словом: поховайте, після чого йде заклик до повстання. У поезіі “Тим неситим очам” Шевченко проголошує гімн вільній і щасливій людині.
Любов і віра у світле майбуття украінського народу допомагали Шевченкові вистояти, перенести злигодні й поневіряння. Минуло багато часу, але поезіі великого Кобзаря й зараз дивують, зачаровують сучасників, вчать відданості краіні й безмірноі синівськоі любові до матері-Украіни.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)