З кінця XI століття у Київській Русі стало з’являтися багато житійних творів. Ченці Печерського монастиря, що були зацікавлені у створенні своєрідної церковної історії обителі, склали збірник оповідань про заснування монастиря і його перших діячів. Цей збірник увійшов в історію літератури під назвою “Київсько-Печерського патерика” і мав важливе суспільно-громадське значення.
Його основна частина склалася у 20-х роках XIII століття з легендарних переказів, а остаточно оформилася в посланнях Симона, єпископа Володимирського і Суздальського,
“Київсько-Печерський патерик” наш видатний історик Михайло Грушевський назвав “золотою книгою українського письменного люду” і поставив його в один ряд з “Кобзарем” Тараса Шевченка.