КАЙДАШЕВА СІМ’Я – ВЕРШИНА ГУМОРИСТИЧНОГО ТАЛАНТУ І. НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО

10 КЛАС

КАЙДАШЕВА СІМ’Я – ВЕРШИНА ГУМОРИСТИЧНОГО ТАЛАНТУ І. НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО

ПРИКЛАДИ ПЛАНІВ ТВОРІВ

Варіант 1

I. Майстерність І. Нечуя-Левицького як гумориста.

II. Засоби та прийоми комічного у повісті “Кайдашева сім’я”:

1. Комічні сцени та гумористичні портрети.

2. Мовні засоби творення комічного ефекту.

3. Використання народного гумору (жартівливі пісні, прислів’я та приказки, епітети та ін.).

III. Роль гумору в нашому житті.

Варіант 2

I. Традиції української народної та літературної сміхової

культури.

II. “Сміх крізь сльози” І. Нечуя-Левицького: специфіка вияву комічного у повісті “Кайдашева сім’я”:

1. Поняття про гумор та сатиру.

2. Засоби комічного у творенні образів.

3. Фразеологія як джерело гумору та сатири у повісті.

4. Іронія як провідний пафосний струмінь твору.

III. “Кайдашева сім’я” – вершина гумористичного таланту І. Нечуя-Левицького.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Український народ завжди славився своїм гумором. Сміх допомагав українцям виживати у складних історичних обставинах, коли доводилося доводити всьому світові право на існування, роботу, мирне життя.

Прикладами народних гумористичних творів є слівця-епітети, фразеологічні звороти, прислів’я та приказки, пісні, легенди, оповідання, драматичні дійства.

Гумористично-сатиричний характер мають українські пісні та думи, що відгукувалися на численні суспільно-побутові явища різних часів.

Сатирико-гумористична література в Україні виникає у другій половині XVI ст. в першу чергу як засіб боротьби проти соціально – економічних, релігійних утисків Речі Посполитої.

Історія української комедії розпочинається з інтермедії – невеликі за обсягом гумористичні п’єси, що розігрували між актами шкільної драми. Джерелами інтермедій була народна творчість. Так, наприклад, в основі однієї з інтермедій до драми Гаватовича лежить народна приказка “купив кота в мішку”. Авторами інтермедій, так само, як величезної кількості гумористичних віршів були учні тогочасних шкіл.

З’являлися в цей час і віршовані оповідання (“Пекельний Марко”, “Отець Негребецький “Вакула Чмир”).

Традиції української народної гумористичної й сатиричної творчості знайшли своє продовження у найкращих зразках літератури (творчість І, Котляревського, Т. Шевченка, М. Гоголя та ін.).

ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ

Життя серед людей – це теж кімната сміху…

Ліна Костенко

Якщо живе народ наш досі,

То це тому, що він у змозі

Сміятись в горі, в боротьбі.

І ви посмійтесь для розради,

Лише від сміху помирати

Бажаю вам, як і собі.

П. Глазовий

Отак і я прожив на світі,

І побіліла голова.

І полетіли в світ широкий

Мій сміх, і думи, і слова.

Нехай стебло моє затопчуть,

Нехай мій корінь перетруть, –

Того, що в люди полетіло,

Уже назад не заберуть.

П. Глазовий

ЦИТАТИ З ТЕКСТУ

Приклади використання гумористичних порівнянь: “Вони застали на дворі коло груші колотнечу: Мотря лупила коцюбою Лаврінових дітей, Мелашка з бабою одгризались од Мотрі і неначе гавкали через тин”; “Ще груші не достояли, а Лаврінові діти кинулись на їх, як бджоли на мед. Мотря вибігла з коцюбою, побила дітей, ще й груші пооднімала. Мелашка розлютувалась за своїх дітей, як вовчиця, кинулась до Мотрі й трохи не здерла із неї очіпка”; “По другий бік тину стояла баба Кайдашиха, висока та суха, неначе циганська голка, в запасці, в рясній білій, як сніг, сорочці, в здоровій хустці на голові.

Сліпе око біліло ніби наскрізь, як вушко в голці, хоч туди нитку затягай”. “Кайдашиха помила по лікті руки й кинулась з злістю на діжу, як на свого ворога. Тісто в діжі аж запищало і неначе заплямкало губами під її руками”.

Приклади використання гумористичних епітетів, метафор, евфемізмів: “Балашова хата була мала й стара, вона розсунулась, випнула задвіркову стіну і ніби присіла на одпочинок, неначе стара баба”; “Кайдашиха обернулась, глянула на вогнене море в челюстях, вихопила з печі ринку і накрила її ганчіркою. Ринка погасла, а по хаті пішов такий чад, такий смердючий дим, що Кайдашиха закашляла”; “Жіночий крик, гострі жіночі голоси стривожили його, і він почав кричать через сон диким, чудним голосом. Йому приснилось, ніби в хату серед ночі вбігла коза з червоними очима, з вогнем у роті, освітила огнем хату, вхопила в передні лапи кочергу й почала поратись коло печі та все клацала до його червоними огняними зубами.

Він хотів підвести руку та перехреститься, але руки стали неначе залізні”; “Кайдашиха все гукала на Мотрю, а Мотря ніколи не замовчувала свекрусі”, “Молодиці перебрали язиком усіх дівчат на селі, пересудили багатих і бідних…”.

Приклади використання гумористично забарвлених синонімів, антонімів: “Три молодиці вчепились до кочерги та до деркача, кричали, тяглись, сіпали ті причандали на всі боки”; “Мотря підмазала стіни, обмазала комин, грубу, припічок. Кайдашиха прийшла до комина, заклала руки за спину, нахилила голову до комина і роздивлялась, чи добре невістка помазала.

– Помаж, моя дитино, комин ще раз. Як мажеш, то не крути дуже віхтем, а так, моє серденько, дрібненько та дрібненько перше вподовж, а потім упоперек, отак, отак, отак! Ато, бач, скрізь віхті знать, – сказала Кайдашиха.

Мотря глянула на комин, а комин був добре обмазаний і тільки де-не-де було знать віхоть”.

Приклади використання фразеологізмів як засобу комічного.

“- А чого це ви поставали, та руки позгортали, та ще верзете Богзна що? – загомонів Кайдаш до синів. – Чи то можна в таку п’ятницю паскудить язики? Ви знаєте, що хто сьогодні спостить цілий день, той ніколи не потопатиме в воді і не вмре наглою смертю.

– В Семигорах нема де і втопиться, бо в ставках старій жабі по коліно,- сказав Карпо.

– Говори, дурню! Нема де втопиться. Як Бог дасть, то в калюжі втопишся, – сказав батько.

– Хіба з корчми йдучи… – сердито сказав Карпо і тим натякнув батькові, що батько любить часто ходити до корчми.

– Ти, Карпе, ніколи не вдержиш язика! Все допікаєш мені гіркими словами…”

ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

Комічне виражає суспільно значуще об’єктивне протиріччя, невідповідність явища або однієї з його сторін високим естетичним ідеалам. Д. Ніколаєв вказує на наявність двох форм комічного: елементарно-комічне або ж гумор (комізм зовнішності, руху, стану, зіставлення, результату), поверхневе, випадкове відхилення від норми, що може бути швидко знищене та соціально-комічне або ж сатира: стійке, тривале протиріччя не зовнішніх причин, а суті явища.

Ю. Борєв зауважував, що різниця між сатирою і гумором полягає в тому, що це два різновиди критики – “критика, що відкидає і критика, що утверджує свій об’єкт у його сутності…”. Сатира висміює корінні, важливі в житті людей негативні явища, гумор висміює часткові недоліки загалом позитивних явищ, окремі смішні риси у хороших людей.

Іноді у творі міститься прихована насмішка, коли якась особа чи явище розкривається в позитивному ключі, але насправді мається на увазі протилежне. Такий різновид комічного називається іронією. Близьким до іронії є сарказм – дошкульна викривальна насмішка, значення якої виражається прямо.

Для створення комічного ефекту можуть використовуватися будь-які елементи твору (прості слова, імена та прізвиська персонажів, прислів’я та приказки, афоризми тощо). Засобами комічного в художньому тексті можуть виступати каламбур, іронія, евфемізм, гіпербола, алюзія тощо.

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ КОМЕНТАРІ

“Через протиріччя розкривається двоїстість явища. Комічне в своїй основі і є особлива форма двоїстості, явище ніби оголює всередині себе інше явище, подібне до першого, і в той же час суттєво інакше”.

А. Byліс

Засоби комічного сприяють тому, що “авторська думка наповнюється щоразу новою інформацією, новим потрактуванням теми. Обрана форма осмислення соціальних суперечностей створює особливу інтелектуально-емоційну напругу, що відкриває новий ракурс бачення назрілих соціальних проблем у світлі авторського ідеалу”.

Я. Ельсберг

“…гумористика й сатира, природжені загалом українському народові, можуть тільки розвиватися і животіти на реалістичному грунті, на грунті живого людського живоття, а не помершого староття, мертвої романтичної трухлятини, що животіла тільки в мріях та уяві стародавніх романтичних письменників”.

І. Нечуй-Левицький

“…Література писана абсорбує в собі в більшій або меншій мірі здобутки передписьменної словесної творчості і пізніше не перестає в більшій або меншій мірі черпати з усної”.

І. Франко

“Чистий сатирик, що знає тільки негативний сміх, ставить себе поза висміюваним явищем, протиставляючи себе йому, – цим руйнуючи цілісність сміхового аспекту світу, смішне (негативне) стає приватним явищем”.

М. Бахтін

“Український народ здавна і по праву славиться своїм гумором. З найдревніших віків веселе слово і жартівлива дія супроводили його численні обряди і свята – народження дитини і весілля молодих, коляду і масляну, купала і похорон мух. …Гумор допомагав жити і боротись, переносити злигодні і нещастя, скрашувати людське існування”.

Л. Махновець

ПРИКЛАД ТВОРУ

За твердженням багатьох дослідників, гумор становить одну з найяскравіших особливостей письменницького таланту І. Нечуя – Левицького. При цьому письменник не тільки висміює безглузді вчинки героїв, а намагається зрозуміти їх причини, співчуває долі людей, зламаних важкими життєвими обставинами. Сміх І. Нечуя – Левицького – це сміх крізь сльози.

Гумор письменника, безперечно, має життєву основу, що пов’язана з давніми фольклорними традиціями українців. За твердженням самого І. Нечуя-Левицького схильність до жартів та гумору є однією з визначальних рис національного українського характеру. Крім того, будучи відомим у свій час критиком й літературознавцем, він неодноразово відзначав гумористичну традицію української літератури і наводив як приклади твори І. П. Котляревського, Г. Ф. Квітки-Основ’яненка, М. В. Гоголя.

Комічний ефект у художньому творі може досягатися різними способами, найпопулярнішими з яких є неправильне протиставлення, доведення до абсурду, змішування стилів, натяки, іронія, парадокс, зворотнє порівняння, повторення, подвійне тлумачення. Усі ці прийоми використовує у повісті “Кайдашева сім’я” й І. Нечуй – Левицький.

Герої письменника потрапляють у комічні ситуації, у яких розкриваються їх егоїзм, забобонність, заздрість. Так, наприклад, їдучи на заручини в Западинці, чванлива й пихата Кайдашиха сідає на високому возі. Коли перед крутою горою син пропонує їй злісти з воза, жінка не поспішає.

Аж поки воз не перевертається, і Маруся не випадає з нього, “неначе м’яч”. Сіно набивається їй у ніс, у вуха, у рот, так що довелося розперізуватися та витрушувати залишки трави.

Письменник створює дотепні гумористичні портрети персонажів. Та сама Кайдашиха, збираючись на сватання, одягається яскраво, як не лічить жінці в літах, а тому стає об’єктом сміху не тільки дорослих, а й малих дітей: “Які в тітки жовті ноги, неначе в нашої зозулястої курки…”.

Надзвичайно багатим є набір мовних засобів гумору І. Нечуя – Левицького. Так, наприклад, описуючи щоденні конфлікти між свекрухою та невісткою, письменник використовує синоніми: Кайдашиха кричала, пищала, сичала, а Мотря кричала, верещала, гвалтувала.

Багато з цих засобів та прийомів мають народнопоетичні витоки, але своєрідно обігруються автором. Так Мотря порівнює Кайдашиху із лютою змією: “ходить по хаті, полум’ям на мене дише, а з носа гонить дим кужелем. На словах, як на цимбалах грає, а де ступить, то під нею лід мерзне; а як гляне, то од її очей молоко кисне”.

У цьому описі використано гіперболізоване порівняння.

Характеризуючи Мотрю, письменник вдається до оригінальної художньої форми відтворення її настрою та почуттів – персоніфікації: “Горщик завищав під ножем, наче цуценя”, “Терниця гавкала під її руками, як сучка, дрібно та голосно, аж скрипіла, аж вила”.

Не можна оминути увагою і такий традиційний для фольклору засіб як заперечне порівняння. Якщо у народній творчості він використовується для відтворення ліричного настрою, то у І. Нечуя – Левицького надає описуваному суто комічного забарвлення: “Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину. Не сиза хмара над дібровою вставала, то наближалася до тину стара видроока Кайдашиха, а за нею вибігла з хати Мелашка з Лавріном, а за ними повибігали всі діти.

Дві сім’ї, як дві чорні хмари, наближались одна до другої, сумно і понуро”. Автор описує нікчемну й дуже принизливу картину – дві сім’ї готуються до сварки, але як урочисто й піднесено про це говориться! У цьому прикладі спостерігаємо такий прийом комічного, як невідповідність форми (урочистий стиль викладу) змістові (незначна подія)

Дуже точно І. Нечуй-Левицький передає експресивність сварок сільських жінок. Так, після бійки Мотря галасує на все село: “Ой боже мій! Дзвоніть в усі дзвони! Карпо з Мотрею вбили Лавріна, вбили Мелашку, вбили й мене! Рятуйте, хто в бога вірує!” їй вторить Мотря: “Рятуйте мене!..

Як мене знайдуть зарубану сокирою, то нехай уся громада знає, що мене зарубала свекруха. Рятуйте, хто в бога вірує!”

Дуже важливо усвідомлювати те, що дотепні прислів’я, приказки, порівняння, епітети, метафори, брутальну лайку, експресивно забарвлені діалоги, смішні портретні характеристики письменник використовує не тільки для того, щоб розважити свого читача, а й, що найголовніше – висвітлити й піддати осміянню негативні явища, що визначали життя тогочасного українського суспільства, засудити порушення традиційних етичних норм української родини, показати незлагоду, що панує у громаді.