Про популярність повісті свідчить велика кількість її перевидань і перекладів іншими мовами. Те, що сталося з родиною Кайдашів, можна назвати моральною катастрофою. Читаючи цю “веселу” повість, хочеться плакати або принаймні жалкувати й мучитися досадою: адже на наших очах відбувається самознищення чогось надзвичайно важливого, що є в людському житті, – домашнього затишку, порозуміння між ближніми, почуття гідності, ладу як основи родини.
Гору в Кайдашевій сім’ї бере якась диявольська сила руйнування, котра несподівано озивається
Жанрові й стильові особливості. За жанром ” Кайдашева сім’я ” – це соціально-побутова сатирично-гумористична повість-хроніка. Побутовим і соціальним є конфлікт, навколо якого вибудовується сюжетна інтрига. Чимало уваги І. Нечуй-Левицький приділяє обставинам життя Кайдашів, зовнішньому світу, зокрема й етнографічним елементам.
День за днем і рік за роком у повісті виписані родинні події, вони розгортаються динамічно, послідовно й стрімко, що є ознаками саме хроніки.
Повість “Кайдашева сім’я” – яскравий зразок реалістичного твору, адже автор досліджує
Таким способом І. Нечуй-Левицький ретельно освоював “непочатий рудник” українського життя, свідомо акцентуючи на його побутово-етнографічних аспектах, а отже, і реалізував проголошені ним же принципи реальності, національності й народності.
Ідейно-тематичний зміст. Тема “Кайдашевої сім’ї” – змалювання побуту й психології українських селян у перші десятиріччя після скасування кріпацтва. У цьому творі художньо відтворено, як каже сам автор, “темні плями народного життя”.
Повість вийшла друком майже через два десятиріччя після реформи 1861 р. й висвітлювала злободенні для того часу проблеми: злиденне життя хліборобів, руйнування патріархального устрою села, темноту й забитість селян. Разом із тим І. Нечуй-Левицький порушив одвічні проблеми:
– добра і зла;
– Кохання ;
– сімейних стосунків;
– взаємин батьків і дітей;
– людської гідності та свободи;
– віри в Бога й моралі.
Духовна роз’єднаність – це те лихо, що отруює кожен день життя і батьків, і їхніх синів, і невісток. Реалістичності твору додає те, що окремі персонажі мали прототипів. Наприклад, прототипами Кайдашів була сім’я Мазурів із села Семигори, яка була відома на весь повіт постійними сварками, бійками й колотнечами.
Мазури мали й реальних багатих сватів – Довбушів.
У літературознавстві радянської доби прийнято було наголошувати на тому, що сварки, змальовані І. Нечуєм-Левицьким, – це наслідок певних соціальних умов. З того робився соціологічно-політичний висновок: “так було до революції”. Проте автор “Кайдашевої сім’ї” на соціальних чинниках “війни” якраз і не акцентує! У творі йдеться швидше про недосконалість людської природи, про одвічні людські вади – нетерпимість, жадібність, заздрісність, егоїзм… Водночас Кайдашева сім’я – це модель цілої України. І річ не в прив’язках до певного історичного часу і до “соціальних умов”. Іван Нечуй-Левицький блискуче розкрив деякі “небажані” риси нашої національної вдачі, української ментальності, які належать не тільки середині ХІХ ст.
У цьому сенсі “Кайдашева сім’я” може читатися як Твір, у якому надзвичайно важливим є мотив національної самокритики.
Чи згодні ви з думкою літературознавця, що не соціальні умови життя родини Кайдашів є основною причиною їхніх сварок? Відповідь обгрунтуйте прикладами з повісті.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)