Іван Семенович Нечуй-Левицький “КАЙДАШЕВА СІМ’Я” СОЦІАЛЬНО-ПОБУТОВА ПОВІСТЬ (1879)
У повісті ті ж самі проблеми і конфлікти, спричинені приватновласницьким укладом, дрібновласницькою психологією.
Тема повісті – зображення реалістичних і трагічних за своєю суттю картин побуту селянства другої шовини XІX ст.
Повість, що вийшла друком через два десятиліття після реформи 1861 р.. висвітлювала злободенні для того часу проблеми: злиденне життя селян, непомірні податки, руйнування патріархального укладу ла, темноту і забитість
Хоч усіх цих проблем не розв’язало і не розв’яже, мабуть, жодне покоління, заслуга письменника в тому, що він у яскравій художній формі показав, як багато залежить від самої людини, від її характеру і життєвої позиції.
Іея
І жанром “Кайдашева сім’я” – це соціально-побутова повість. “Кайдашева сім’я” замикає в своїх амках картини життя однієї селянської родини – Омелька Кайдаша, зображує в хронологічній послідовності події, які відбуваються в цій сім’ї за умов пореформеної дійсності (після реформи 1861 р., ю скасувала кріпацтво).
Сюжет повісті нескладний – загострення взаємин у сім’ї Кайдашів у міру того, як дорослі сини гворюють власні сім’ї, влаштовують свій побут, копирсаючись на невеличкому шматку батькового оля й городу, не маючи змоги поліпшити своє економічне становище, повісті “Кайдашева сім’я” письменник досяг високої майстерності у створенні глибоко ідивідуалізованих характерів.
І образі Омелька Кайдаша втілені типові риси українського селянства другої половини XІX ст.: працьовитість, хазяйновитість і разом з тим темність, затурканість, егоїзм, байдужість до громадських прав. Інша індивідуальність розкривається в образі Марусі Кайдашихи. “Вона була вже не молода, але не стара, – оповідає автор, – висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та лідим лицем”. Кайдашиха відзначалася працьовитістю, вміла майстерно куховарити, любила дітей, азом із тим вона була сварливою, егоїстичною, злою, лицемірною, заздрісною, гоноровитою, а через це просто нестерпною в сім’ї.
Характери синів Кайдаша формуються в інший час. Тому в них немає тієї забитості й приниженості, що була в їхнього батька. Карпо і Лаврін успадкували від батьків працьовитість, турботу про сім’ю, хазяйновитість.
Вони “обидва високі, рівні станом, обидва довгообразі й русяві, з довгими, тонкими, трошки горбатими носами, з рум’яними губами”.
На цьому їхня схожість закінчується. Уже з діалогу про сватання дівчат видно, що Карпо суворий і непривітний, а Лаврін веселий, жартівливий, має поетичну душу.
Якраз до пари Карпові підійшла Мотря. “Робоча та проворна”, “трохи куслива, як муха в Спасівку”, бриклива” – саме така старша Довбишева дочка, з якою одружився Карпо. І зовсім іншою – ніжною, поетичною – була молодша невістка Мелашка. Але й вона поступово ітягується в сварки, стає грубішою, егоїстичнішою.
(Кайдашева сім’я” – одна з найталановитіших повістей у творчому доробку письменника, де він на ювну силу виявив себе як великий майстер творення людських характерів у їх соціальній типовості та ндивідуальній виразності й неповторності.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)