Глибокий знавець селянського життя і побуту, селянської психології Іван Семенович Левицький розумів, що про життя села треба писати без будь-яких прикрас. Саме цих принципів він дотримувався, працюючи над повістю “Кайдашева сім’я”. Та поряд з кращими українськими звичаями, традиціями, пісенним розмаїттям письменник викриває за допомогою іронії, сміху, а іноді й сатири найгірші сторони народного життя, що стали результатом руйнації національних святинь.
Передусім у цьому пересвідчуєшся, коли знайомишся з образами повісті, такими
Вони нехтують повагою до батьків, любов’ю до дітей, між ними зникає порозуміння як основа родинного добробуту.
Згадаймо епізоди, коли Омелькові сп’яну лізе у вічі
А як сталося? Загинув саме так! Трагічний фінал підтверджує забобонність не лише Кайдаша, а й усіх українських селян.
Вони не можуть дати об’єктивної оцінки речам і подіям і страждають через це. Таким само абсурдним є процес зцілення Кайдаша від білої гарячки завдяки зіллю баби Палажки. Тут містика перемішана з реальністю життя: чи допоможе зілля, чи ні, а Палажка, безумовно, поліпшила своє матеріальне становище.
Маруся Кайдашиха теж дуже часто потрапляє в смішні ситуації через свою пихатість і чванство. Збираючись на оглядини до Мелашки, вона одягає жовті чобітки, колір яких не відповідає її віку і робить її смішною, схожою на курку з жовтими ногами. Маруся не слухає свого сина Лавріна, який радить їй злізти з воза перед крутою горою, наслідок теж комічний. Вона скотилася, як м’яч, у пил та обідрала жовтий сап’янець на модних чоботях.
Ворогуючи з невістками, Кайдашиха показує свою обмеженість, вщент розбиває традиційний для українських фольклорних та літературних творів образ української мудрої жінки-берегині.
Однак гумор у повісті здебільшого має співчутливий характер. Він допомагає розкрити вплив на психологію трудівників їх тяжкого становища, бо після тривалої панщини вони потрапили в нові, незвичні пореформені умови і були до них не готові.