Йосип Бродський Твори у перекладі Володимира Ляшкевича Перекладач: Володимир Ляшкевич Джерело: http://www. ukrart. lviv. ua/liashkw. html Дідона та Еней
Великий муж дивився у вікно, Для неї ж увесь світ скінчався краєм Його м’якої грецької туніки, Яка від складок безлічі була
Подібна на завмерле море. Він же В вікно глядів і зір його таким Далеким був від місць оцих, що губи Застигли, наче раковина, де Таїться гул, і горизонт в бокалі Був непорушний.
А її любов Була лиш рибою, якій по силі Пуститись в море увіслід за судном, І, хвилі розтинаючи всім тілом,
І море обернулось морем сліз. Та, як відомо, саме в найскрутнішу Мить – відчаю, і починає дути Попутній вітер – і великий муж
Покинув Карфаген… Вона стояла Перед багаттям, котре запалили Її солдати попід муром міста І бачила, як в мареві його, Тремтячім поміж полум’ям і димом,
Беззвучно розсипався Карфаген За цілу вічність до пророцтв Катона. ЛАНДСВЕР-КАНАЛ. БЕРЛІН Канал, в якому утопили Розу
Л., як до кінця ужиту папіросу, Практично повністю заріс. І стільки роз опало з тих часів, Що цим не приголомшити туриста.
Стіна
Буття, Де чужоземець підіймає плаття Туземній жінці не як завойовник, А як заінтригований художник, Націлений рішуче оголити Ту статую, якій подовше жити,
Ніж віддзеркаленню з канави, В якому Розу й доконали. Різдвяний романс (Фрагмент) Пливе у тузі нез’ясовній
Серед цегляного надсаду Нічний кораблик негасимий Із Олександрового саду, Нічний ліхтарик нелюдимий, Що на троянду жовту схожий, Над головою своїх любих,
В ногах у перехожих. Пливе у тузі нез’ясовній Бджолиний хор сомнамбул, п’яниць. В нічній столиці фотознімок
Зробив печально іноземець, І виїжджає на Ординку Таксі з сумними сідоками, І мертвяки стоять в обіймку З особняками. Пливе в імлі замоскворєцкій Плавець в нещастя випадковий,
Блукає говірок єврейський По жовтій станції печальній, З любові і до не радіння Під Новий Рік у день недільний
Впливає миловидна краля В своїй не викритій печалі. Пливе в очах холодний вечір,
Дрижать сніжинки на вагоні, Морозний вітер, блідий вітер Червоні огорне долоні, І ллється мед вогнів вечірніх, І пахне солодко халвою, Нічний пиріг несе Святвечір
Над головою. Твій Новий рік на хвилі смутній Посеред гамору міського Пливе у тузі нез’ясовній, Немов життя почнеться знову,
Неначе будуть сяйво й слава, І вдалий день, і вдосталь хліба, Немов життя піде направо, Хитнувшись вліво… ВИСТАВА З ЯВАМИ. (“ПРЕДСТАВЛЕНИЕ” 1985р.) “Прєдсєдатєль Совнаркома, Наркомпроса, Мініндєла!”
Ця місцевість так знайома, як окраїна Китаю! Ця особа так знайома! Допиту знак замість тіла. Полізначливість шинелі. Замість мозку – чорна кома.
Замість горла – темний вечір. Замість буркал – знак розподіл. Ось і вийшов чоловічок, представник сім’ї народів. Вийшов так громадянин, Що виймає зі штанин. “А по чому радіола?” “Хто такий Савонарола?” “Є скорочення можливість”.
“Де нужник, вкажіть на милість!” Входить Пушкін: льотний шолом; в тонких пальцях папіроса. В чистім полі поїзд мчиться з одиноким пасажиром. І нарізані на косо, як полтавська, ті колеса, З викопирсаним під Гдовом пальцем стрілочника жиром Оживляють килим снігу, полустанки і розвилки Обдаючи лиховмістям в горло влитої горілки. Згризши лігвища нутро, Вовки виють “Йо-мойо”.
“І життя – мов лотерея”. “Вийшла заміж за єврея”. “Довели союз до ручки”. “Дай червонець до “получки”. Входить Гоголь в безкозирці, поряд з ним мецо-сопрано.
У крамниці – кіт наплакав; пацюки жнуть бакалію. Ріг ховаючи в каракуль, дехто в штанцях із барана Обертається в тирана на трибуні мавзолею. Кажуть влігся всередині розчарований конечно Труп-кумир, як фіш на блюді, фарширований доречно.
Добре як, курок звести Й занімів, гріб стерегти. “В очі не дивись-ми – діво: Так чи сяк підеш наліво”. “Піп у дім пустив собаку”.
“Вмерли обидва від раку”. Входить Лев Толстой в піжамі, всюди – Ясная Поляна. (Бродять парубки з ножами, пахне “Шипром” з комсомолом). Попередник він Тарзана: самописка – мов ліана, В зад-вперед літають ядра над французьким частоколом. Се – великий син Росії, хоч і правлячого класу!
Муж, чиї правнуки босі знудьгувалися по м’ясу. Чудо-юдо: ніжний граф Змістом став книжкових шаф! “І мін’єту вчив-ї стільки”. “Що за шум й немає бійки?” “Крив останніми словами”.
“Хто останній? Я за вами”. Входить пара Олександрів під конвоєм Ніколаші, Кажуть “Що воно за лажа” або “Зцукрене повидло”. По Європі бродять нари в марних пошуках параші, Наповзаючи повсюди на сором’язливе бидло.
Стужавілу за причалом хвилями несе “Аврору”, Щоб пальнуло на початку безперервного терору. Ой ти, участь корабля: Скажеш “плі!” – почуєш “бля!” “Шлюбом брав її, – не браком!” “Все одно поставлю раком”. “Ех, Цусімо-Хіросімо! Жити зовсім не зносимо”.
Входять Герцен з Огарьовим, горобці щебечуть схвально. Що звучить у мить обхвату діалектами чужини. Кращий вид на дане місто – сів якщо в бомбардувальник. Глянь – набрякнувши, мов вата, із нескром’я влоговини,
Розплодились без резону хмари і в архітектурі. Кремль маячить, як та зона; кажуть, що в мініатюрі. Вітру свист. Совиний гук. Ворону від дятла стук.
“Гомонять, відкрився пленум”. “Вгрів їй між очей поліном”. “Над арабські мирні хати Гордо лине жид пархатий”. Входить Сталін з Джугашвілі, поміж ними вийшла свара. Ціляться між себе швидко, натискають на собачку, І димить самотньо люлька…
Так, на думку режисера, Дав кінці Народів Батько, що за день пустошив пачку. І стоять в почесній варті пасма гір Кавказу вснулі. Із коричневого ока б’є ключем Напареулі. Друг-кунак ікло й язик Тисне в згризений шашлик. “Бачив ти Дерсу Узала?” “Я тобі не все сказала”.
“Раз чучмек, то вірить в Будду”. “Сука будеш!” “Звісно, буду!” Суне з гвалтом Закордоння, з забороненим півкулям І з пророслим із кишені горизонтом, вкрай огульним. Обзиває Єрмолайку Фредеріком, чи ж бо Шарлем, Зачіпається закону, з митного кипить податку, Ще й волає: “Як живете!” І бентежать лиском плоті Рафаель з Буанаротті – ні чорта ж-бо на звороті.
Пролетаріату стан Марширує в ресторан. “О, в цих шкарах ти мов янкі”. “Я ламав її щоп’янки”. “Був простим завжди робочим”. “А між тим, – усі ми дрочим”.
Входять Думи про Грядуще, в гімнастерках барвів хакі, Атомну заносять бомбу, ще й з баластовим снарядом, Й пританцьовують, кружляють: “Ми вояки-забіяки! Руський з німцем одним рядом ляжуть хоч під Сталінградом”. І як вдовії Матрьони, глухо виють циклотрони. В Міністерстві оборони гучно каркають ворони.
Входиш в спальню – тобі на: На подушці – ордена. “Де яйце, там “сковородка”. “Кажуть незабаром “водка” Знову буде “по-рублю”.
“Мам, я татка не люблю”. Входить дехто православний, каже: “Я лиш повносправний. В мене у душі Жар-птиця і туга по государю.
Швидко Ігор повернеться, вдовольнитись з Ярославни. Дайте-ж бо перехреститись, а як ні – в лице ударю. Гірше порчі і лишаю – Заходу думки.
Заразу – Грай гармонь, глуши, благаю – саксофон, вичаддя джазу”. І цілують образа З плачем жертви обріза… “Нам – біфштекс “по режисерськи”.
“Бурлаки Сєвєроморські Тягнуть крейсер по воді, Опромінені й худі”. Входять Думи про Минуле, вдягнуті у що припало, В мріях, правда, в чорно-буре, та на істинній латині І російською між себе, промовляють: “Все пропало, А) фокстрот під абажуром і святині чорно-білі; Б) ікра, севрюга, жито; в) красуні прикрі білі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)