Іван Вишенський і сучасність

Іван Вишенський – загадкова постать не тому, що такі скупі відомості про нього лишилися, а тому, що він так палко, так пристрасно виступив проти церковного устрою, хоча сам належав до церковників. Він відокремив такі речі як віра, Церква Божа і церковні храми та служителі при храмах. Він виступив проти тих, хто взяв на себе тлумачення Слова Божого як єдино правильного.

Мені дуже близькі переживання й часом обурення, які простежуються у творах Вишенського. У чому ця близькість? У тому, що я інколи спостерігаю зараз у нас.

Приміром, вам

в одному з соборів нашого міста виконають будь-який обряд: хрещення, вінчання, поминок, аби… аби були гроші. І нікого із священиків не цікавить, чи вірять ці люди в Бога, чи це лише данина моді.

Мабуть, це ще пов’язано і з тим, що мене хрестили в церкві, коли я була вже великою дівчинкою (років 10-11). Отець Віктор із церкви Іоана Богослова запорошував мене на бесіду кілька разів, ми говорили про віру, про Бога, про стосунки між людьми, про живі прояви Божого ставлення до людини, про добро й милосердя. І тільки після того був здійснений обряд хрещення. Наша сім’я тоді зовсім не мала грошей заплатити за це. Та отець Віктор

пояснив, що це, по-перше, не плата за обряд, а пожертвування для – відновлення храму, а, по-друге, коли немає грошей, – це не може бути перешкодою для хрещення. Якщо мої батьки вважатимуть за можливе колись зробити цю пожертву, то вони це зроблять, а якщо ні, – то це їхня справа (адже різні бувають у житті обставини).

Саме таке ставлення до віри мене вразило й глибоко запало в душу. Тому так близькі мені твори Івана Вишенського. Адже віра – це не товар, який можна купити і таким чином “забронювати” собі місце в райському саду.

Віра, як я собі її уявляю, – це тяжкий шлях боротьби із самим собою, із тим негарним, що інколи прокидається десь у глибині душі та штовхає на не дуже добрі вчинки. Суспільство наше таке недосконале, що весь час провокує на негідні вчинки: сказати неправду батькам, вигородити себе перед товаришем, на грубість у громадському транспорті, наприклад, відповісти грубістю, і таких прикладів – безліч. І як в Едемському саду, так і зараз перед людиною постає проблема вибору: вчинити або так, або так.

Проти лицемірства у вірі написав свої твори Іван Вйшенський, коли людина і посту дотримується, і молитви читає, але у вчинках своїх аж ніяк не слідує християнській моралі: не злословити, не обманювати, не давати неправдивих свідчень, бути добрим і милосердним.. Так і постають зримими “подушкоспали” та “гускоїди”, коли думаєш про лицемірство священиків. А ця проблема і сьогодні залишається гострою.

Небагато зараз таких подвижників і захисників віри, яким був мало знаний для нас як людина, але широко відомий як письменник Іван Вйшенський. Є чому повчитися сучасним оборонцям віри і служителям цієї віри, бо ж людина завжди прагнула знайти прихисток своїй душі, прагнула словом віри навести лад у її сум’яттях, словом Божим вилікуватись і відшукати стежку, знайти, сили, щоб вистояти в життєвих незгодах. Слово, звернене до страждущого, набуває такої сили й могутності, що часом творяться дивовижні речі. Тож як можна слово Боже, слово, яке зцілює, перетворювати на слово достатку матеріального?

Ось про що писав Іван Вйшенський. А ми лише вивчаємо його як. памфлетиста того часу. Але схоже, що він писав на віки, а не лише для єпископів тодішніх церков, бо віра та вдосконалення людини через її покаяння – це вічний шлях людства для збереження цивілізації.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Іван Вишенський і сучасність