Лисичка з Журавлем дуже заприятелювали. От Лисичка і кличе Журавля до себе в гості:
– Приходь, Журавлику! Приходь, любчику! Чим хата багата, тим і вгощу.
Іде Журавель на прошений обід, а Лисичка наварила кашки з молочком, розмазала тоненько по тарілці та й поставила перед Журавлем.
– Призволяйся, не погордуй. Сама варила.
Журавель стук, стук дзьобом – нічого не спіймав. А Лисичка тим часом лиже та й лиже кашку, аж поки сама всієї не зїла. А коли кашки не стало, вона й мовить:
– Вибачай, кумочку, більше не маю чим угощати.
–
– Добре, Журавлику, прийду, чому не прийти,- каже Лисичка.
Другого дня приходить Лисичка, а Журавель наварив мяса, буряків, квасольки, картопельки. Покришив дрібненько, склав у високий глечик з вузькою шийкою та й поставив на столі перед Лисичкою.
– Їж, кумонько. Не погордуй, люба моя,- припрошує Журавель.
Нюхає Лисичка – смачно пахне. Встромляє голову в глечик – не йде голова. Пробує лапкою – не витягне.
Крутиться Лисичка, скаче навколо глечика, а Журавель їсть собі шматочок за шматочком,
– Вибач, любонько,- каже, випорожнивши глечика,- чим хата багата, тим і рада, а більше на цей раз нічого немає.
Розсердилася Лисичка, навіть не подякувала за гостинність. Вона, бачите, думала, що на цілий тиждень наїсться, а тут прийшлося додому йти, облизня спіймавши. Відтоді й зареклася Лисичка з Журавлями приятелювати.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)