ІВАН ДРАЧ КРИЛА (Новорічна казка) Через ліс-переліс, через море навкіс Новий рік для людей подарунки ніс:
Кому – шапку смушеву, кому – люльку дешеву, Кому – модерні кастети, кому – фотонні ракети, Кому – солі до бараболі, кому – три снопи вітру в полі, Кому – пушок на рило, а дядькові Кирилові – крила. Був день як день, і раптом – непорядок,
Куфайку з-під лопаток як ножем прошило. Пробивши вату, заряхтіли радо, На сонці закипіли сині крила. Голодні небом, випростались туго, Ковтали з неба синє мерехтіння,
А в дядька
Жінка голосила: “Люди як люди. їм доля маслом губи змастила. Кому – валянки, кому – мед од простуди, Кому – жом у господу, а цьому гаспиду, прости Господи,- крила?!” Так Кирило до тями брів, І, щоб мати якусь свободу,
Сокиру бруском задобрив, І крила обтяв об колоду. Та коли захлинались сичі, Насміхалися зорі з Кирила, І, пробивши сорочку вночі, Знов кипіли пружинисті крила.
Так Кирило з сокирою жив, На крилах
На ті крила молились естети, І снилося небо порубаним крилам. (Кому – нові ворота, кому – ширшого рота, Кому – сонце в кишеню, кому – дулю дешеву, Щоб тебе доля побила, а Кирилові – не пощастить же отак чоловікові! – крила.)
(1 votes, average: 5.00 out of 5)