Час зберіг дивний документ того років – щоденниковий запис Бертольта Брехта, зроблену в дні разигравшейся на батьківщині Твардовского трагедії: “И день і ніч на засніжених полях під Смоленськом бушує бій за достоїнство людини”1. Як це просто й точно: “за достоїнство людини”.
Так трапилося, що повернення до Теркину збіглося із внутрішньою необхідністю написати про те, що раптом увірвалося в душу, загострило почуття синовней любові до Батьківщини, і в робочих зошитах з’являються рядки, строфи іншого розміру, ніж “теркинский”
“Художнє хочеться, але не починаю, тому що немає такого, що б приспічило, такого, що не можу не писати”, – відзначив у щоденнику Лев Толстой б грудня 1908 року
“Такого, щоб приспічило”, не було й у Твардовского, поки не було, а “до стола” заклично кликав Теркин: до читача справно приходили нові глави. Літо 1943 року рішуче повернуло весь хід війни, воно стало не тільки влітку значних перемог, але виявилося переломним для автора “Теркина” війська Західного
У кімнаті одноповерхового дерев’яного будинку бійці виявили вузькі нари у два яруси, з високими дощатими бортами, найбільше схожі на труни. Тісно, як у купі вагона
“Тут жила нещасна колона, – написано на білій голландській печі, високо поверху на рівні другого ярусу нар. – Дорогі бійці, звільняйте нас…”.
Це перша гірка зустріч із рідною Смоленщиною, зустріч – нехай заочна – з тими, кого погнали в полон. Просуваючись уздовж фронтових доріг, війська раз у раз зустрічають движущихся їм назустріч із німецького полону дівчин і жінок, вони йдуть більшими хвилями, не вірячи ще тому, що можна голосно говорити, можна відпочити, де тобі вздумается, ідуть жителі Смоленщини: всходненские, знаменские, темкин-ские, ярцевские… Вони ще не знають, що чекає їх у рідних місцях, як жахливо виглядають рідні попелища, – війна немилосердно розправилася з “батьківщиною малої”, але відчуття волі надає имсили.
Ці рядки зустрічають всіх проїжджаючих і приїжджаючих – із травня 1978 року вони висічені на меморіальній дошці на будинку вокзалу. Можна представити, що випробував поет тоді, у ті незабутні вересневі дні. Усього якихось 11 кілометрів… і (нарешті!): “Війська Західного фронту, продовжуючи настання, успішно форсували ріку Дніпро й після завзятих боїв 25 вересня штурмом опанували обласним центром – Смоленськ”.
Яким побачив Твардовский місто своєї юності, ми прочитаємо в його нарисах “На рідних попелищах”, “Рік по тому” і поетичному циклі “У Смоленську” – це було обтяжуюче, сумне видовище – всі порушено, зганьблено, спотворене
“Літературний твір, – пише Д. С. Лихачов, – поширюється за межі тексту. Воно сприймається на тлі реальності й у зв’язку з нею. Місто й природа, історичні події й реалії побуту – все це входить у добуток, без яких воно не може бути правильно сприйнято.
Реальність – як би коментар до добутку, його пояснення”. Але додамо, і добуток написати без усього цього неможливо. Події літа – осіни 1943 року стали тією історичною правдою, що повернула Твардовского до “пісні”, задуманою студеною зимою 1941/42 року
Після звільнення рідних місць біля трьох місяців редакція “Червоноармійської, правди” перебувала на станції Колодня, і поет жив у рідних у Смоленську. Отут^-те й почалася інтенсивна робота над поемою, що “у собі беріг, Про майбутнє ладив”, а фактично не забував “весь цей строк” чекаючи “якоїсь зустрічі, вести”. І от наступив той самий час, коли й зустрічей і звісток було предосить, кінець 1943-почало 1944 року повністю віддані їм новому добутку. Уважний читач помітить, що в публікаціях “Теркина” наступила тривала перерва – повернувся до нього поет лише в лютому 1944 року
6 листопада в газеті “Червоноармійська правда” з’явилася “перша ластівка” – уривок, озаглавлений “Росія” з підзаголовком “З поеми”. І лад, і. склад, і, головне, зміст – все говорить про те, що це первісне втілення задуму, що виник “у роки, коли взимку студеної, війна стояла у воріт столиці обложеної…”.
Не стану довго затримувати ваша увага на цьому уривку, що не ввійшов у канонічний текст поеми, але ознайомитися з ним все-таки потрібно. Зробити це дуже легко: з 1947 року після деякого виправлення Твардовский включає його в усі збірники як самостійний вірш – “Вогонь”.
Але події, що розвиваються, ще не давали необхідного матеріалу, щоб завершити “пісню” у початій тональності
Поет не “наступає на горло власній пісні”, а продовжує жити цим задумом, жити “всіма шарами свідомості – і тим, що позначається властиво свідомістю, і тими вищими його станами, які визначаються терміном “осяяння” . Імовірно, якесь “осяяння” і змінило весь хід оповідання
Кожний талановитий письменник насамперед син свого народу й своєї епохи. Ярчайший приклад тому вся творчість Твардовского. Буквально через місяць після появи першого уривка “з поеми” у корені міняється весь хід оповідання. Тепер це вже не широке полотно воєнних дій, а ліричне оповідання про борошна простій росіянці сім’ї, прикростях і лихах, що випали й на частку воїнів, одягнених “у справедливу шинель бійця”, їх рідних і близьких
(1 votes, average: 5.00 out of 5)