Великому росіянинові поетові-символістові Олександрові Блоку випало жити й творити в непростий час. Страну трясли вітри змін, і зміни ці були неоднозначни. У цейей хибкийий, незатишнийий час Блок, що так ніжно любитить Росіюю, замислюваввався не стільки про своєїоєї судьбе, скільк про долі Батьківщини.
Кличучи на допомогу своє творче осяяння, він осмислював минуле, сьогодення й намагався відчути майбутнє своєї країни.
Любов Блоку до Батьківщини – таємна, інтимна: Росія, убожіючи Росія, Мені хати сірі твої, Твої мені пісні вітрові,
Однією турботою боле – Однією сльозою ріка шумней А ти все та ж – ліс, так поле, Так плат візерунковий до брів… Як вірний чоловік, поклявшийся перед вівтарем не разлучаться з улюбленої ні в Горе, ні в радості, говорить Блок про майбутнє
До болю нам ясний довгий шлях!” (“Ріка розкинулася. Тече, сумує ліниво… “). Передчуває поет, що шлях цей не буде легенею, але не відчуває страху: Наш шлях – степовий, Наш шлях – у тузі безбережної У твоїй тузі, про, Русь! І навіть імли – нічний і закордонної Я не боюся.
Стрімке й бурхливе, божевільне й криваве время намалювало перед поетом сувору картину майбутнього, якому призначено не швидко стати спокійним і мирним. Цю думку розкриває образ прожогом несеться по степі кобилиці: И вічний бій! Спокій нам тільки сниться Крізь кров і пил…
Летить, летить степова кобилиця И мне ковилу…
(“Ріка розкинулася. Тече, сумує ліниво… ” ) А. А. Блок не філософствує, не міркує, а скоріше, почуває долю Росії. Без зайвої патетики й грімких слів, а лише за допомогою образів, символів малює він свою глибоку, щиру любов до Батьківщини, з якої він зв’язаний святими узами, з якої готовий розділити любую доля; малює тими ж фарбами, якими написаний образ Прекрасної Дами.
І не виникає сумнівів, що самою головною любов’ю, самої прекрасної з дам для Блоку завжди була Батьківщина
(1 votes, average: 5.00 out of 5)