Чистота душі найбільше відбивається в коханні, чистота поетичного хисту-у віршах про ці інтимні почуття. Лірика Симоненка молода, палка, але не позбута філософського осмислення почуттів. Віддаватися почуттям усім-серцем природно для нього. Про перше кохання розповідається у вірші “Вона прийшла” – і несподіваність, загадковість цього феномена тривожить і чарує поета. Любов “виплила з туману… юнацьких несміливих снів”, перегорнула мимохіть душу.
Симоненко передає природність і неминучість почуття: Прийшла любов непрохана
Поет осмислює життя так мудро, що забуваєш, що він молодий, назавжди лишився молодим. Він знає, що кохання – свято і будні, готовий до цього, без страху дивиться в майбутнє, тому що вірить: кохання все здолає, любов “в душі щедро б світила, оновляла їх знову і знов”.
Кожна спроба звести кохання до брутальних і брудних еротичних стосунків зустрічає в Симоненка інстинктивний опір, гнів і огиду. У вірші “Мені здавалась пошлою й бридкою… ” цинізму, що принижує і жінку й кохання, ? протиставляються чистота, цнотливість почуттів. Про секс юні непотреби говорять
… на плечі клала руки
І обпікала дотиком гарячим
.
Антитеза (мовчання – гучна бравада, білі ниви – кімната із неприємним духом прілих сигарет) без зайвих слів допомагає поетові висловити, що таке кохання, як відрізняється воно від пустої імітації почуттів.
Подвійність образу коханої, яка підкорює цнотливістю і зачаровує обіцянкою, змальована поетом кількома точно знайденими рисами: “губи неціловані і грішні, очі божевільно голубі”, “ненаглядна, злюща, чудова… “, “милі, теплі руки”. Обожнювання жінки – характерна риса Симоненка. Боляче ранить його трагедія розлуки, коли, відчуваючи плинність життя, рідкість зустрічей зі справжнім почуттям, він втрачає кохання:
Але ми з тобою…
Ми не вічні,
Ми з тобою просто – ти і я…
І тому для мене так трагічно
Те, що ти чиясь, а не моя.
Гострий духовний зір допомагає поетові крізь юнацькі романтичні мрії, які бувають у всіх, роздивитися реальну жінку, упізнати саме в ній єдину, яка створена для нього. Бути враженим чимось незвичайним доступно Майже усім:
Я від тебе жадав незвичайного
Й дивного,
Щоб з’явилася маревом, видивом, сном…
Але тільки видюче серце побачить незвичайне в тому, що поруч кожен день. Симоненко нагадує нам, що
… не можна життя заховати
За рожевих ілюзій вуаль.
Та коли відносини між людьми судить “не образа, не гнів – любов”, це основа невмирущого кохання. То ж і рід людський не перерветься ніколи.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)