Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Ліна Костенко
Поезія Ліни Костенко надзвичайно м’яка і жіноча, в ній відбито прекрасне, золоте серце поетеси, її почуття й думки, що стали мені дуже близькими. Її поезія – це талант, це гармонія. Гармонія мозку і душі, думки і почуття, змісту і форми. Талант поетеси, чудової жінки, що вміє відчувати, вміє дослуховуватися до найінтимніших своїх почуттів, проникати в найпотаємніші куточки людської душі, не міг не втілитися в поезіях про кохання.
Ліна Костенко – тонкий
Кохання, на думку поетеси, – це найбільший самовияв людини, найбільш” самореалізація, найкращий плід людської душі і серця. Якщо людина здатна кохати до самозабуття, до самозречення, до самоспалення, – значить Господь благословив її, дав можливість пережити найщасливіші години, дні в житті. Людина, яка кохає, не здатна чинити зло:
Це не чудо, це гад, мені страшно такого кохання.
Чорна магія ночі, скажи мені голосом рік –
Ця тривога, ця ніжність, незатьмарений рай без вигнання,
Заворожене щастя, – чи буває таке навік.
У поезії “Розкажу
Тому так впевнена лірична героїня, що вона і її коханий залишаться в серці один одного “на сьогодні, на завтра, навік”. У поезії звучить туга за втраченим коханням, але водночас немає мотиву безнадії.
Душа ліричних героїнь поезій Ліни Костенко, як і поетеси, відкрита життю, коханню, щастю. Так, у вірші “Моя любове! Я перед тобою…” серце і душа героїні розкриваються назустріч коханню, “блаженним снам”. Між тим героїня знає про те, що може заважати коханню, вона прагне любові Щасливої, яка б не розмінювалася на “спотички доріг”, боїться “заплутатись в дрібницях”:
… Лиш не зроби слухняною рабою,
Не ошукай і крил не обітни!
Не допусти, щоб світ зійшовся клином,
І не приспи, для чого я живу…
Інтимна лірика Ліни Костенко дуже цікава, прониклива, душевна. Це – своєрідні роздуми – монологи й діалоги, враження від баченого і пережитого, що відкривають читачу щире серце поетеси і її прекрасну душу.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)