Імпресіонізм – художній напрям, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань. Сформувався у Франції в другій половині XIX ст., насамперед у малярстві. Визначення походить від назви картини Клода Моне “Враження. Схід сонця” (“Impression. Soleil levaht”, 1873).
Наприкінці XIX ст. імпресіонізм поширився в європейському письменстві. Засновниками літературного імпресіонізму вважаються брати Конкури. Виявився він також у творчості Гі де Мопассана, М. Пруста, К. Гамсуна, О. Уайльда, Р. Л. Стівенсона, А. Шніц –
Визначальні риси імпресіонізму:
– зображується не сам предмет, а враження від нього (“Бачити, відчувати, виражати – в цьому все мистецтво”,- проголошували Едмонд і Жуль Конкури);
– імпресіоністи орієнтуються на почуття, а не на розум;
– відмова від ідеалізації: ставлячи перед собою завдання зафіксувати реальні моменти, імпресіоністі найчастіше заперечували поняття ідеалізації й ідеалу, адже ідеал відсутній у конкретній реальності;
– часопростір ущільнюється й подрібнюється, предметом мистецької зацікавленості стає не послідовна
– герой імпресіоністичного твору цікавий не так своєю активністю, спрямованою на перетворення зовнішнього світу, як саме “пасивною” здатністю сприймати, реагувати на зовнішні збудники, бути носієм, навіть колекціонером вражень;
– найпоширенішим жанром імпресіонізму стає новела. Український імпресіонізм на тлі західноєвропейського мав яскравіше лірико-романтичне забарвлення, що зближувало його (а нерідко й змішувало зовсім) з неоромантизмом та символізмом.
Поетика імпресіонізму відбилася у творчості М. Коцюбинського, В. Стефаника, М. Черемшини, частково О. Кобилянської, а також Г. Михайличенка, М. Хвильового, Є. Плужника та ін.