ВИЗНАЧЕННЯ КОМПОЗИЦІЇ

Композицією (лат. compositio – складання, поєднання) називається форма побудови художнього твору, яка знаходить свій вияв у смислозначущому співвідношенні окремо взятих його частин. Незважаючи на те, що питання, які стосуються побудови художнього твору, з давніх-давен були предметом уваги теоретиків мистецтва, поняття композиції і по сьогоднішній день залишається одним з найменш досліджених у системі знань, пов’язаних з розумінням природи й закономірностей мистецьких явищ. Вже Арістотель у своїй славнозвісній “Поетиці” звернув увагу

на важливість композиції як засобу впорядкованої побудови художнього цілого. Композицію Платон та Арістотель уявляли насамперед як гармонію співвідношення між цілим і його частинами.

Гармонія, як коментує ці уявлення один із сучасних дослідників, “немовби охоплювала і стягувала ціле своїми скрепами шляхом ритмічного, симетричного і т. д. поділу його на фрагменти, що відсилали один до другого, другий – до третього й у зворотньому порядку”. Цікаво те, що, за спостереженням О. Лосева, “в “Одіссеї” “гармонія” використовується в найконкретнішому значенні: “скрепи”, “цвяхи”. Одіссей,

який будує корабель, збиває його цвяхами та гармоніями, тобто скрепами”. Визначаючи композицію як гармонійне розміщення матеріалу, рівновагу всіх частин, що складають художнє ціле твору, класики античної естетики виходили також із розуміння її як мистецтва відбору й поєднання окремих епізодів твору, логічного обгрунтування їхньої смислової єдності, при усуненні немотивованих цілим подробиць, власне, з того, що александрійський філолог III Століття до нашої ери Аріс-тарх Самофракійський називав “економічним розміщенням матеріалу”.

Українські літературознавці XX століття визначають композицію твору як його “вибудову, розподіл окремих частин, їх порядок, їхній взаємозв’язок, злагодженість між собою, або розміщення їх протилежно одна до одної; гармонійну будову всього твору або навмисне чи ненавмисне безладдя, в якому подано зміст твору, тощо”; як “структуру, зумовлену змістом, побудову літературного твору, розміщення і співвідношення всіх його складових частин, порядок розгортання подій і розстановку персонажів”.

В системі літературно-художнього твору, яка складається із сукупності засобів художнього оформлення певного ідейного змісту, композиція співвідноситься з одним із рівнів форми твору. Проте серед інших рівнів, що оформлюють і виражають зміст твору, а саме – відносно рівня предметної зображувальності й рівня словесної зображувальності, композиція посідає особливе місце. На відміну від останніх, вона не виступає як засіб безпосереднього зображення, тобто як та конкретна форма, словесна чи предметна, в якій постає перед читачем уявлення про зображуване. Простіше кажучи, композиція не може Безпосередньо змалювати описувану людину або явище. Вона робить це не прямо, а Опосередковано, тим, що взаємозв’язує, взаємо-співвідносить немовби окремо діючі елементи словесного й предметного зображення, усі ті окремі деталі, сукупність яких, розміщена в певній послідовності, власне, і є тим, що ми називаємо формою зображення. “Письменник, – як слушно зауважує Л. Тимофеев, – так поєднує між собою явища, що вони, взаємодіючи, доповнюють одне одного, утворюють одне ціле”.

Роль композиції в системі зображувальних форм художнього твору, як зауважує В. Халізєв, полягає в тому, що “композиційні прийоми та засоби доповнюють і поглиблюють зміст зображуваного письменником. У сукупності ж вони додають творові завершеності й цілісності. Композиція немовби довершує літературно-художню форму”. Неважко переконатися в тому, що будь-яке явище дійсності, розкладене на свої складові елементи, не постає як суцільне безладдя, хаотичне нагромадження різнорідних частин, взаємодія яких не підпорядковується певному поєднуючому їх цілому.

Більша чи менша міра системності, організованості характеризує, таким чином, будь-яке явище природного чи суспільного світу. Проте, якщо ми спробуємо, наприклад, проаналізувати цю міру організованості, взявши для порівняння побудову, скажімо, нашого побутового повсякденного мовлення (нехай це буде одна з тих історій, які ми часто переповідаємо своїм друзям або знайомим, чи відповідь на екзамені невпевненого у своїх знаннях студента) та мовлення художнього (досить взяти навіть якийсь коротенький віршовий або прозовий твір), ми швидко переконаємося в тому, що міра організованості останнього набагато вища. Впадає в око, що побудова наших практичних промов, як-то кажуть, зліплених та імпровізованих під тему випадкової розмови, як правило, містить у собі багато зайвого, несуттєвого, вирізняється слабкою смисловою зв’язаністю в окремих смислових частинах, незумовленістю подальшого попереднім і т. д. Навпаки, побудова художнього твору, внаслідок вже хоча б того, що він не є результатом повної випадковості, що за ним стоїть ретельна і копітка праця, – вирізняється в більшості випадків чіткою організацією, виваженістю та продуманістю в цілому й у всіх його частинах, розміщення яких упорядковується таким чином, що вони діють не за типом ізольованого, “крапкового” враження, а, поєднуючись у певну систему, взаємодоповнюючи й розкриваючи одна одну.

Композиційна впорядкованість складових елементів твору, її смисловий масштаб та міра довершеності можуть бути різними.

Неперевершеним взірцем її може слугувати всесвітньо відома поема Данте “Божественна комедія”. Як коментує Б. Кржевський, у своїй композиційній побудові “Божественна комедія” розпадається на три частини – кантики: “Пекло”, “Чистилище” та “Рай”, кожна з яких складається з тридцяти трьох пісень, що в загальній сумі в поєднанні зі вступною піснею дає число 100. Кожна частина має поділ на дев’ять розділів плюс додатковий десятий; вся поема написана трирядковими строфами (терцинами), і кожна частина її закінчується словом “зірки” (“stelle”), яке знаменно звучить у кожній зі складових частин цілого. Символіка “ідеальних чисел” – “три”, “дев’ять” і “десять”… прямим чином визначила ввесь розподіл поеми і особливо рельєфно відбилася в локалізації центральної для особистої мети Данте сцени – видінні Беатріче в тридцятій пісні “Чистилища”.

Поет не лише приурочив його до тридцятої пісні (число, що ділиться на три та десять), він помістив слова Беатріче в середину пісні (з 73-го вірша; усього в пісні 145 віршів); якщо враховувати при цьому, що до цього місця в поемі – 63 пісні, а після неї – ще 36, причому ці числа складаються з цифр 3 й 6, так що сума в обох випадках дає 9, то неперевершена композиційна обдарованість Данте вражає ще більше.

Вже сама міра гармонійності й чіткості композиційної форми художнього твору може слугувати джерелом емоційного впливу на читача, оскільки чітка симетрія форм справляє позитивне емоційне враження й породжує в більшості людей відчуття краси. Функція композиції, проте, не вичерпується створенням бездоганної та довершеної гармонії між цілим і його частинами. Основне художнє призначення композиції полягає в тому, щоб підпорядкувати співвіднесеність, взаємозв’язок усіх складових елементів зображення у творі меті послідовного, якомога повнішого і глибшого розкриття його змісту, створення в читача Відповідного авторському задумові емоційного враження.

Композиція – це свого роду той смисловий дороговказ, та організаційна та спрямовуюча творчий потенціал наших уявлень та емоцій сила, яка, за умови належної до неї уваги, дає змогу краще і повніше орієнтуватися в змістовій глибині твору.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

ВИЗНАЧЕННЯ КОМПОЗИЦІЇ