ГУЛАК-АРТЕМОВСЬКИЙ ПЕТРО (спр. прізв. – Артемовський, ін. псевд. і крипт. – П. Гулак, П. А. Г., Н-й, N, “-И”; 27.01.1790, м. Городище, тепер Черкаської, обл. – 13.10.1865, Харків) – поет і перекладач.
Народився в сім’ї священика. Навчався в бурсі, Київській академії (до 1813 р.), не закінчив її, вчителював у приватних пансіонах. З 1817 р. став вільним слухачем Харківського університету, одночасно викладав французьку мову в Інституті шляхетних дівчат, польську мову – в університеті. Після захисту магістерської дисертації (1821) викладав в університеті
Вийшовши у відставку, працював у Харківському і Полтавському Інститутах шляхетних дівчат, був членом Московського товариства аматорів російської словесності та Королівського товариства друзів науки у Варшаві.
Ще студентом почав писати вірші російською мовою. Перший оригінальний твір українською мовою написав у Харкові. Це “Справжня добрість” (1817), адресована Квітці-Основ’яненку, зорієнтована на
Тут автор порушував морально-етичні проблеми, підносив гуманістичні ідеї, спрямовані на захист прав людини, розглядав доброчинність як сукупність її позитивних морально-етичних якостей. Написав ряд віршів у дусі українського фольклору, жартівливих віршованих оповідань, байок, романтичних балад.
Перші друковані твори, які зробили ім’я Гулака відомим, – байки “Пан та Собака” (1818), “Солопій та Хівря” (1819), “Тюхтій та Чванько” (1819), а також короткі байки – приказки “Дурень і розумний”, “Дві пташки в клітці” та ін. Фабульною основою байок слугували, як правило, твори польського письменника І. Красіцького. За цією схемою створював Гулак-Артемовський нові побутові сцени, оживлюючи їх колоритною народною мовою. Особливо це характерно для байки “Пан та Собака”.
Чотирирядкова байка І. Красіцького має побутове звучання, у Гулака вона виступає як соціально-реалістична картина з яскраво вираженими національними характерами.
П. Гулаку-Артемовському належать перші українські балади – “Твардовський” і “Рибалка” (переробки балад А. Міцкевича та Й.-В. Гете). Баладі А. Міцкевича Гулак надав гумористичного характеру, наділив героїв суто національними рисами, ввів мальовничі картини українського побуту.
Сам А. Міцкевич вважав, що “малоросійський переклад стоїть вище оригіналу”. Переробляючи баладу “Рибалка”, Гулак мав намір “попробувати, чи не можна українською мовою передати почуття ніжні, благородні…”. Йому це вдалося: завдяки використанню фольклорних образів, народної мови балада стала “простіша, живіша, ніжніша” (Филипович). Цим спробам притаманні багата народнопісенна образність, невимушена комічність, ліризм і поетичність.
Перекладав Гулак Горація, Ж. Расіна, Дж. Мільтона, Ж. Деліля, Вольтера, Ж.-Ж. Руссо російською мовою.
Після 1827 р. Гулак відійшов від літературного життя, хоча на деякі події відгукувався віршованими посланнями. Обережно, але час від часу висміював монархію, засуджував російську політику гноблення в Україні (“сто літ чи й більше на ній москаль товчеться”), кепкував і над нікчемними козацькими внуками, які тепер у шинках по-московськи (“вже й погиндичому в шинку загерготали”) чешуть і бундючаться, а насправді “ледачий з них москаль та й миршавий козак!” В останні роки написав кілька ліричних медитацій: “Не виглядай, матусенько…”, “Коли в тебе, Полінашко…”, “Текла річка…”, “Сидить батько…”, “До любки”, “Синові моєму”. Перекладав псалми, в яких акцентував гуманістичну тему добра й зла, правди і кривди.
М. Зеров називав їх “строгими і чисто різьбленими”.
П. Гулака-Артемовського високо цінував І. Франко як письменника, що залишив цікаві зразки національної байки, романтичних балад і перекладів світової літератури, вніс в українську поезію демократичну тематику, критичну спрямованість.
Літ.: Пільгук І. І. Поетична творчість Гулака-Артемовського // Матеріали до вивчення історії української літератури. К., 1961. Т. 2; Айзеншток І. Петро Гулак-Артемовський // Гулак-Артемовський П. Твори. К., 1964; Кислий Ф. С. П. П. Гулак-Артемовський І І Вивчення байки в школі.
К., 1982.
Ф. Кислий
(1 votes, average: 5.00 out of 5)