Писулька до Грицька Прокази Хто добрість, Грицьку, нам намалював плаксиву, Понуру, мов чернець турецький, і сопливу, Той бісів син, коли не москаля підвіз, Той добрості не зна, не бачив і не чує,
Не пензлем той її, але квачем малює, Той добрість обікрав. Не любить добрість сліз; Вона на всіх глядить так гарно й веселенько, Як дівка, од свого ідучи панотця
До церкви – до вінця, Глядить на парубка, мов ясочка, пильненько. Не квасить добрість губ, бо із її очей Палає ласка до людей.
Добрість жартує з розумом і до діла, вона завжди однакова і
Але всьому свій час і черга, Грицьку, буде! Ми під богом, як бач, всі ходим, грішні люде: До часу глек, – мовляв один розумний лях, – До часу, голубе, нам глечик носить воду. Незважаючи на свою велику вченість, Грицько не може зрозуміти справжньої природи добрості.
І єсть земля така правдива і заможна, Де правду і панам сказать, як Богу, можна. Дивіться, – ти казав, – як вірний довгорук Писульку царську рве із єдноральських рук І на шматки її із серця роздирає!
Чи бач, як старшина із ляку умирає!
А довгорук сказав: “Не бійтесь за мене! Нехай лиш прийде сам Петро сюди Великий! Я покажу, що й він, як всі ми, чоловіки, Помилиться, згрішить, спіткнеться і впаде, І ворог той йому, його хто не зведе” . Аж бач! Таки воно й на правду вийшло, хлопці, – Прибіг Петро, гукнув, затупав, загурчав.
Уже й був кинувсь бить, але як розпитав, Аж довгорукого погладив по головці, І цмокнув в лисину та ще й перепрохав – Та ще й на змирщини кіп з п’ять він грошей дав.
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло): Цей твір був першим з написаних українською мовою творів П. Гулака-Артемовського. Написаний ще у 1817 р., за життя поета він не друкувався. Це своєрідне послання Г. Квітці-Основ’яненку як одному з керівників благодійного товариства.
Поет гаряче підтримує його та закликає активізувати свою діяльність.