Гротеск (фр. grotesque – химерний, незвичайний, від італ. grotta – грот, печера) – вид художньої образності, для якого характерними є: 1) фантастична основа, тяжіння до особливих, незвичайних, ексцентричних, спотворених форм (звідси, зв’язок Г. із карикатурою й огидним); 2) поєднання в одному предметі або явищі несумісних, різко контрасних якостей (комічного з трагічним, реального з фантастичним, піднесено-поетичного з грубо натуралістичним), що веде до абсурду, робить неможливою логічну інтерпретацію гротескного образу; 3) заперечення усталених
Г. використовувався ще в міфології та античній літературі (Аристофан, Плавт). На Г, грунтуються
Дуже поширеним Г. стає у XX ст., особливо у творах модерного спрямування: відновлюються старі традиції Г., з’являються його нові форми (Ф. Кафка, І. Еренбург, Б. Брехт, В. Маяковський, В. Гомбрович, С. Мрожек, Юрій Клен). Елементи Г. наявні у сатиричних творах Т. Шевченка.
Гротескними є “Ботокуди” та “Доктор Боссервісер” І. Франка, “Досвід коронації” К. Москальця, “Московіада” Ю. Андруховича. Цікаві приклади Г. спостерігаються у творчості М. Бажана на межі 20-30-х (“Розмова сердець”, “Гетто в Гумані”, “Сліпці” та ін.), а також у поемі “Гофманова ніч”: Ось він сидить, цей куций Мефістофель, Недобрих учт похмурий бенкетар. Ах, що йому до жінчиних пантофель, Врядовницьких чинів, і орденів, і чвар!
Ковтає мовчки дим, вино слизьке і слину, Мовчить, і дивиться, і гне свою живу, Загострену, мов голий нерв, брову, Неначе сласний кіт худу і хтиву спину. Тож він – гігантський кіт, улесливо солодкий, То ж він – замучений уявою маньяк, В гурті розпутників, поетів і кривляк Сидить з лицем диявола й девотки. Г. різниться і від алегорії, за якою будується раціональне іносказання.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)