У романі “Ми” Е. Замятіна у фантастичному й гротесковому вигляді перед нами з’являється можливий варіант суспільства майбутнього. У геометричному суспільстві забороняється мати незаплановані бажання, все строго регламентовано й розраховано, почуття ліквідовані, у тому числі й саме коштовне, рушійне життя, почуття любові: кожному жителеві держави видається талон на “любов” у певні дні тижня. Будь-яке відхилення від норми в Єдиній Державі фіксується за допомогою чітко налагодженої системи доносів.
Незвичайність, талант,
Проблема щастя людства тісно зв’язана в романі з питанням про свободу особи, питанням, що має давню й неминущу традицію в російській літературі. Сучасна критика відразу побачила в романі традицію Достоєвського, провівши паралель із його темою Великого інквізитора. “Цей середньовічний єпископ, – пише один з перших дослідників Творчості Замятіна, О. Михайлов, – цей католицький пастир, породжений фантазією Івана Карамазова, залізною
У романі “Ми” Великий інквізитор з’являється знову – уже в образі Благодійника”.
Співзвуччя проблематики роману “Ми” із традиціями Достоєвського особливо наочно підкреслює національний контекст замятинской антиутопії. Питання про волю й щастя людини здобуває особливу актуальність на російському грунту, у країні, народ якої схильний до віри, до обожнювання не тільки ідеї, але і її носій, що не знає “золотий середини” і вічно прагнучої волі. Ці два полюси російської національної свідомості знайшли відбиття в зображенні двох полярних мирів – механічного й природно-первісного. Ці мири однаково далекі від ідеального мироустройства.
Питання про нього Замятін залишає відкритим, ілюструючи романом свій теоретичний принцип історичного розвитку суспільної структури, заснований на поданні письменника про нескінченне чергування революційного й ентропийного періодів у русі будь-якого організму, будь те молекула, людина, держава або планета. Будь-яка гадана міцної система, така, приміром, як Єдине Держава, неминуче загине, підкоряючись закону революції
Одна з головних рє рушійних сил закладена, по думці письменника, у самій структурі людського організму
Замятін спонукує нас до думки про неминущу вічність біологічних інстинктів, що є міцною гарантією збереження життя незалежно від соціальних катаклізмів. Ця тема знайде своє продовження в наступному творчості художника й завершиться в його останнім російському оповіданні “Повінь”, сюжет якого відбиває замятинский закон, що працює в романі “Ми”, але тільки переведений із соціально-філософської сфери в біологічну. Оповідання будується відповідно до постійної авторської антитези “живе” – “мертве”, що становить тему замятинского творчості й впливають на формування його стилю, що з’єднав у собі раціонального й ліричного початку.
Ліризм у художніх творах Замятіна пояснюється його увагою до Росії, інтересом до національної специфіки народного життя. Не випадково критики відзначали “руськість” західника Замятіна. Саме любов’ю до батьківщини, а не ворожнечею до неї, як затверджували сучасники Замятіна, породжене бунтарство художника, що свідомо избрали трагічний шлях єретика, засудженого на довге нерозуміння співвітчизників
Повернення Замятіна – реальне свідчення пробудження, що почалося, у народі особистісної свідомості, боротьбі за яке письменник віддав свою працю й талант
Теперішня Література може бути тільки там, де неї роблять не виконавчі й благонадійні а божевільні єретики Е. Замятін
В антиутопії “Ми” Замятін показав, як можна заорганізувати життя людини, перетворити його в слухняну машину, що буде виконувати будь-яку роботу, погоджуватися на різні безглуздості. Причому таке життя цілком улаштовує жителів цієї країни. Вони щасливі, що живуть у некому “ідеальному” співтоваристві, де немає необхідності мислити, щось вирішувати. Навіть вибори глави держави доведені до абсурду.
Уже кілька років вибирають одного з одного, підтверджуючи повноваження “Благодійника”.
Держава змогла зробити найстрашніше – убити в людях душу. Вони втратили її разом зі своїми іменами. Тепер лише номера відрізняють одного індивідуума від іншого
Своє відродження Д-503 сприймає як катастрофу й хворобу, коли лікар говорить йому: “Погано ваша справа! Очевидно, у вас утворилася душа”.
На час Д-503 намагається вирватися з повсякденного кола, виявляється серед бунтарів. Але звичка жити по давно заведеному порядку виявляється сильніше любові, прихильностей, цікавості. Зрештою страх змін і звичка до слухняності перемагають було що відродилася, але ще не зміцнілу душу. Спокійніше жити як і раніше, без потрясінь, без думок про завтрашній день, взагалі ні про що не піклуючись.
Знову всі добре: “Ніякого марення, ніяких безглуздих метафор, ніяких почуттів: тільки факти. Тому що я здоровий, я зовсім, абсолютно здоровий… з голови витяглися якусь скалку, у голові легко, порожньо…”
Яскраво й переконливо Замятін показав, як виникає конфлікт між людською особистістю й нелюдським суспільним укладом, конфлікт, що різко протиставляє антиутопію ідилічної, описової утопії
Добуток талановито й образно показало шлях людства до поліцейської держави, що існує не для людини, а для себе. Чи не так і в СРСР ішло будівництво “монстра” для себе, а не для людей? Саме тому роман Замятіна “Ми” не друкувався на батьківщині письменника довгі роки.
У своєму добутку автор дуже переконливо показав, до чого можна прийти в результаті будівництва “щасливого майбутнього”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)