Громадянська лірика – умовна назва ліричних творів, в яких актуалізуються соціальні та національні мотиви. Однак вона не складає окремої групи. Г. л. присутня й у вірші-пейзажі (у вірші “Садок вишневий коло хати” Т. Шевченка мовиться не лише про ідилічний вечір, а й про родину як одну з основ гармонії світобуття), в інтимних поезіях (у відомих “Чарах ночі” О. Олеся підкреслюється змістовна наповненість миті, коли в ній самоздійснюється людина). Г. л. сприяє формуванню національної свідомості та гідності (Т. Шевченко, П. Куліш, І. Франко,
Вона не тільки виявляє посутність громадянської відповідальності автора, а й істотні риси ментальної свідомості (під час затяжної російсько-кавказької війни у XIX ст. О. Пушкін – автор симптоматичного вірша, “Клеветникам России” – писав: “Смирись, Кавказ, идет Ермолов”, тоді ж Т. Шевченко звертався до волелюбних горців (чеченців): “Борітеся – поборете!”). Г. л. постає ефективним засобом відродження
Однак Г. л. спроможна оптимально виконувати свою функцію, коли вона спирається на естетичні критерії, поза якими неможлива ні поезія, ні мистецтво, не перетворюється на інструмент позалітературних інтересів.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)