Григорій Савич Сковорода був мудрою, високоосвіченою і правдивою людиною. Він багато промандрував світом, а потім у простій свиті, з торбинкою й палицею та сопілкою пішки ходив по всій Україні і навчав людей. Любив він розмовляти із сільським народом, бо сам вийшов із народу. Сковорода говорив, що йому найкраще з убогими й покривдженими, бо пани горді, не хочуть розмовляти із селянами. У поезії Сковорода, протиставляючи себе багатим людям, говорить: Вас Бог одарил, но вдруг может То пропасть, А мой жребий с голяками, Но Бог мудрости дал часть.
Ставав
Григорій Сковорода ніколи не розлучався з музикою, під час мандрівок його супутником завжди була сопілка. Змалку
Він грав на багатьох інструментах: на сопілці, яку сам удосконалив, флейті, скрипці, гуслях, бандурі. Як педагог, Г. С. Сковорода великого значення надавав музиці у всебічному розвитку людини. Він пропонував учити молодь розуміти музику, виховувати любов до музичного мистецтва на кращих зразках народних пісень і танців, а також на творах, що за своїм змістом і формою близькі до народних. Г. Сковорода як поет відомий збіркою “Сад божественних пісень”. Більшість віршів цієї збірки нагадують народні пісні, а саме: “Ах поля, поля зелені!”, “Ой ти, пташко жовтобока!” та інші.
Г. Сковорода став безсмертною національною гордістю українського народу. Його патріотизм, глибока повага до людини праці будь-якої національності, любов до скривджених і знедолених, ненависть до експлуататорів і дармоїдів були живильним джерелом ідейної творчості і громадської діяльності видатного українського філософа і поета.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)