Тема уроку. ГОРТАЮЧИ СТОРІНКИ ДРАМИ ІВАНА ФРАНКА “УКРАДЕНЕ ЩАСТЯ”
Мета уроку: розкрити проблематику твору, особливості соціально-психологічної драми; розвивати мислення учнів, уміння давати власну оцінку прочитаному; формувати почуття відповідальності за власні дії та вчинки, за долю близької людини.
Обладнання. Виставка творів Івана Франка, запис “Пісні про шандаря”, “сердечка”, шкала Алвермана (шкала “Ні – Так” з поділками від 0 до 10), ілюстрації до твору “Украдене щастя”, три аркуші цупкого паперу, фломастери.
Хід
(На дошці – слова Івана Франка “Мої п’єси – то мій смуток”. Звучить “Пісня про шандаря”.)
Ой пити би горівочку, ой пити би, пити,
Ой прийшлося шандареві з Делятина іти.
Ой положу на віконце горохову гранку,
Прийшов шандар з Делятина, бо має коханку.
Ой піп іде до церковці та на службу Божу,
А шандар ся відзиває: – Та я вам поможу!
Ой піп службу відправляє та людей жегнає,
А шандар си став на хори, Апостол читає.
Ой люди ся проступили та стали у кутки,
А він любку за ручечку, повів через сутки:
– Ой ходімо, моя мила, та на торговицю
Та
Ой як прийшов Николайко до своєї хати,
Ані ключів, ані жінки нема коло хати.
А він пішов до сусідів, зачав ся питати:
– Чи нема тут мої жінки? Нема коло хати.
– Вони його притримують: – Просимо сідати.
Він зняв шапку, поклонився: – Йду далі шукати!
Ой іди ж ти, Николайку, та на торговицю,
Ой там жінка із шандарем п’є мед, сливовицю!
Ой дивиться Николайко крізь оболоночки,
Жінка лежит розібрана, гола, без сорочки.
Взяв сокиру в шинкарочки, розрубав дверії,
Забрав речі жандармськії до фільватерії.
Ой почали за Николов у погоню бічи,
Завернули Николая: – Неси назад річи!
У покою піп Николу на смерть сповідає,
А у другім його жінка рученьки ламає:
– Любі мої єгомостю, щось маю казати,
– Чи мож’ мене із шандарем вкупі поховати?
– Чи мож’ мене із шандарем вкупі головами,
– Щоби була розмовочка й на тім світі з нами?
– Ой молода молодице, не мож’ то зробити:
– Уже шандар тиждень гниє, ти ще будеш жити!
Учитель. Ви прослухали старовинну “Пісню про шандаря”. Якщо у ній зустрілися незнайомі вам слова, то знайдіть їх значення у тлумачному словничку до уроку. Про що ви дізналися з “Пісні про шандаря”? (Відповіді учнів.) Хтось із вас сказав, що ця пісня – про шандаря, хтось – що вона про Миколу, який його вбив, а ще хтось – що вона про зраду шлюбного чоловіка. Ця пісня – про велику трагедію людських сердець. Її записала сестра Ольги Рошкевич, першого поетового кохання.
На її основі Іван Франко створив п’єсу “Украдене щастя”. Що ви дізналися про написання драми та її сценічну долю?
(Учні працюють у трьох групах, за кожну правильну відповідь отримують “сердечко”.)
До відповіді на перше запитання.
Те, що темою драми “Украдене щастя” послужив один із варіантів прослуханої нами “Пісні про шандаря”, підтверджує сам І. Франко (див. журнал “Житє і слово”, 1895, кн. IV, стор. 95)’. П’єса писалася на конкурс, оголошений Львівським крайовим виділом 18 березня 1891 року.
Рецензентом був О. Огоновський. Його перелякала в п’єсі “тенденція радикальна”. Комісія вимагала переробки твору, зокрема усунення образу жандарма. “Сю драму я кілька разів переробляв”, – напише пізніше Іван Франко.
Журі відзначило п’єсу Франка лише другою премією. Але, як зазначає Ольга Слоньовська, “найкращим журі виявився час: драма “Украдене щастя” і досі йде на сценах багатьох театрів” .
П’єсу Франка, хоч і покалічену, тодішній глядач зустрів із захопленням. Про це свідчать матеріали преси, зокрема “Кур’єр львовський” писав, що постановка твору “зробила могутнє враження” .
Першими постановниками “Украденого щастя” були актори театру “Руська бесіда” (Львів, 1893 р.). У 1903 році п’єсу було поставлено у Києві трупою П. Саксаганського та І. Карпенка-Карого. Іван Пільгук у своїй книжці “Іван Карпенко-Карий (Тобілевич)” пише: “Підготувала трупа до вистави й драму Івана Франка “Украдене щастя”. Але, щоб показати її на сцені, треба одержати з Галичини мундир австрійського жандарма для ролі Михайла Гурмана.
Нарешті все було готове, і 4 лютого глядачі вітали Карпенка-Карого в ролі пригнобленого, приниженого й зацькованого селянина – галичанина Миколи Задорожного. Найскладніший трагічний образ драми вимагав мистецької гри. Іван Карпович під час всієї вистави тримав своїм виконанням психологічну напругу, задаючи тон грі Ліницької в ролі Анни та Садовського в ролі Михайла Гурмана” .
У 1940 році режисер Гнат Юра поставив “Украдене щастя” на сцені Київського театру ім. Івана Франка. Роль Миколи виконував А. Бучма, Михайла – В. Добровольський, Анни – Н. Ужвій. У 70-их роках головні ролі у виставах виконували провідні артисти Львівського драмтеатру ім. Марії
Заньковецької та Київського театру ім. Івана Франка: Б. Ступка, Б. Козак, Ф. Стригун, В. Розстальний, С. Олексенко, Т. Литвиненко, Л. Хоролець.
Оригінально підійшли до постановки п’єси актори сучасного Львівського театру “У кошику” (режисер Ірина Волицька). Роль Анни чудово виконує Лідія Данильчук.
Учитель. Чому драма називається соціально-психологічною?
(Відповіді учнів.)
Охарактеризуйте коло проблем, порушених у творі. У чому суть соціального і психологічного конфлікту в п’єсі?
(Відповіді учнів.)
Учите^іь. Украдене щастя… Два слова.
Про що вони говорять вам, які асоціації викликають? Спробуйте скласти асоціативну “павутинку”.
(Учні працюють 2 хвилини, потім зачитують написане, відповідно отримуючи “сердечка”.)
Учитель. У п’єсі, звичайно, були епізоди, які вразили вас найбільше. Вдома за цими уривками ви готували інсценівки. (Групи демонструють підготовлені вдома інсценівки.)
Бесіда за змістом твору.
(Учні відповідають на запитання, підтверджуючи свої судження відповідними місцями з тексту.)
1. Яка трагедія сталася в житті Анни до одруження з Миколою?
2. Як ви оцінюєте вчинок її братів?
3. Чи любив Анну Михайло?
4. Чи змінився він після війська?
5. Чи мав право Михайло повертати собі украдене щастя? Чи можна вважати Михайла благородною людиною?
6. Чи вважаєте ви вчинок Анни зрадою чоловікові?
7. Чи суперечить це заповідям Божим?
8. Чи легко Анні зважитися на такий вчинок?
9. Як ви ставитеся до Миколи? Чи можна сказати, що цей образ показано у розвитку?
10. Прочитайте в ролях фінальну сцену драми, прокоментуйте її.
11. Чи вдалося авторові правдиво і багатогранно змалювати образи Анни, Миколи і Михайла? Які художні засоби він для цього використав?
12. Чий образ у п’єсі найтрагічніший? Чому?
13. За свідченням Осипа Маковея, Франкова драма мала спочатку назву “Жандарм”. Яка з двох назв вдаліша?
14. Які вчинки героїв є, на вашу думку, правильними, а які заслуговують осуду?
15. Коли любов є почуттям найвищим, найпрекраснішим?
Учитель. Безперечно, тоді, коли люди гідні її, коли душі в них чисті, коли почуття їхні не спричинюють страждань іншим. Та Франковим героям таке щастя не судилося… Анна – Микола – Михайло. Три зламані людські долі…
Три розбиті людські серця… Спробуйте відобразити це графічно.
(Кожна група на одному аркуші графічно відображає долі героїв, потім демонструє класові свій варіант вирішення завдання.)
Учитель. Отже, чи можна повернути украдене щастя? Висловіть свою думку, зробивши відмітку у таблиці Алвермана.
(Відповідно до зроблених відміток учні формують три групи: перша – ті, котрі поставили відмітку на шкалі “Ні – Так ” від 0 до 4, друга – 5 і 6, третя – від 7 до 10. Кожна група аргументує своє бачення даної проблеми, звертаючись і до тексту п’єси, і до творів інших авторів, і до фактів, відомих школярам із життя.)
Учитель. На дошці написано ключові слова того питання, яке ми розглядаємо на уроці, – “щастя”, “любов”, “серце”, “зрада”, “душа”, “гріх”, “біль”, “страждання”. Спробуйте з будь-яким з них скласти сенкан.
Ось деякі сенкани учнів:
Щастя.
Чисте, як сльоза. Безгрішне. Світиться. Усміхається. Манить.
Тягнуться руки до вічності неба. Веселка.
Зрада.
Чорна і тяжка.
Вражає. Гнітить. Вбиває.
Сльози розпуки падають на смуток осені.
Біль.
Заповідь.
Непорушна, одвічна.
Живе. Стверджує. Зцілює.
Світиться словом прадавнім тестамент.
Одкровення.
Душа.
Неповторна. Непізнана. Плаче.
Радіє. Мовчить. Легенда, вирізьблена на камені долі.
Непроминальність.
Учитель. Наш урок добігає кінця. Чи був він для вас корисним?
Які з міркувань, висловлених на уроці, вам заімпонували? Чи пригодяться вони вам у житті? (Відповіді учнів.)
Життя воістину непросте. Воно часто кидає нас у вир випробувань, пробує на міцність нашу душу, наше серце, нашу силу волі. Тоді найважливішою є здатність вистояти, залишитися людиною. І в любові також. Щоб кохання було високим, священним почуттям, його не можна осквернити ані зрадою, ані вбивством, ані трагедією іншої людини. Буває так, на жаль, не завжди.
Часто, як це маємо у Франковій драмі, долі людські ламаються, пісня залишається недоспіваною… Про це я пропоную вам написати вдома у невеличкому творі “Біль недоспіваної пісні…”
Нам залишилося порахувати отримані вами “сердечка” і визначити, хто ж на сьогоднішньому уроці був найактивнішим.
Література.
1. Басс І. І., Каспрук А. А. Іван Франко: Життєвий і творчий шлях. – К.: Наукова думка, 1983.
2. Брюховецька Л. На екрані – “Украдене щастя” // Жовтень. – 1985. – № 8. – С. 109-113.
3. Колесник П. Художня творчість Франка //Франко 1. Вибрані твори: У 3-ох т. – Т. 1.
4. Мороз Л. Драматургія І. Франка //Дивослово. – 1996. – №№ 5-6. – С. 3-8.
5. Нечиталюк М. З народних ручаїв. – Львів: Вид-во Львівського університету, 1970. – С. 60-61.
6. Пільгук І. Іван Карпенко-Карий (Тобілевич). – К., 1976.
7. Слоньовська О. Конспекти уроків з української літератури. Нове прочитання творів. 10 клас. – Кам’янець-Подільський: Абетка, 2002. – С. 102-104.
8. Хороб С. Мої п’єси – то мій смуток. Театр Івана Франка. “Украдене щастя”: конфлікти, характери, сценічна історія. – У кн.: Франкова криниця: Вивчення творчості І. Я. Франка: Посібник для вчителя / За ред. Л. М. Кі ліченко. – К.: Рад. школа, 1991. – С. 209-221.
Франко І. Вибрані твори: У 3-ох т. – К., 1973. – Т.2. – С. 610-611.
Франко І. Твори у 20-ти т. – К.: Держлітвидав України, 1956. – Т. 20. – С. 580.
Франко І. Вибрані твори: У 3-ох т. – Т. 2. – С. 611.
Слоньовська О. Конспекти уроків з української літератури. Нове прочитання творів. 10 клас. – Кам’янець-Подільський: Абетка, 2002. – С. 103.
Колесник П. Художня творчість Франка // Франко І. Вибрані твори: У 3-ох т. – Т. 1. – С.36.
Пільгук І. Іван Карпенко-Карий (Тобілевич). – К., 1976. – С.257-258.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)