Літературним прототипом Снежимочки сам Хлебников називав образ Снігурки з п’єси А. Н. Островського, що стала також героїнею однойменної опери Н. А. Римского-Корсакова. Сама ж Снігурка є одним з найвідоміших персонажів російського фольклору
Однак образи Снежимочки й Снігурки перебувають як би в різних літературних просторах. Якщо Островський у Снігурці хотів виразити всепроникаючу єдність і височину любові й природи, то Хлебников ставить перед собою зовсім інше завдання. У ранніх драматичних добутках він багато в чому пов’язаний
Символістський принцип драматур-гическо-мифологического миру “сутностей” одержує в Хлебникова настільки яскраве відображення, що деякі дослідники називають його “ще більш крайнім символістом, чим самі символісти” (Р. Дуганов). Хлебниковская С. є читачеві в трьох іпостасях – епічної, ліричної й мистериальной. Як епічний образ С. – казковий фольклорний персонаж, що приходить зі свого казково-епічного минулого (лісу, природи) в епічне сьогодення (місто з його жебраками
Ліричний образ С. передається стогонами й плачем мешканців сніжного лісу, у коротких діалогах С. з людьми, що зустрічаються їй. Але головним в образі С. є її мистериальность.
Хлебников, по зауваженню Ю. Тинянова, був одночасно й “найбільшим новатором”, і “найбільшим архаистом”. Він прагнув пожвавити мир слов’янського архаїчного міфу, мир слов’янських богів і казкових героїв, прагнув перевести його з минулого в Майбутнє – “триваюче тіло художнього твору, що починається “відразу” у підніжжя сьогодення” (Н. Башмакова).
Відновлення цього міфологічного миру Хлебников починає з перейменування його “жителів”, і насамперед він дає нове ім’я архаїчній Снігурці – Снежимочка. У п’єсі ці імена порівнюються-протиставляються
Снігурка – персонаж уже “застиглий” у певному культурному шарі. По ходу п’єси й дорослі й діти сприймають спочатку С. як Снігурку, як персонаж з опери Римского-Корсакова, як персонаж спектаклю в “Народному будинку”. І лише в заключній сцені п’єси, під час відродженого ритуалу “свята Очищення – Чистий день” (діючий ритуал – один з головних ознак “живого” міфу) С. уже називають Снежимочкой, а не Снігуркою. В імені С. Хлебников втілює свою поетичну ідею “самокрученого слова”. На думку деяких дослідників, п’єса “Снежимочка” є “дії-у-слові”, здатне перетворити в “дію в уяві” (Р. Дуганов).
Незвичайна назва драматичної дії в Хлебникова – “деймо” – розшифровується як “дія й лист”. Назва це можна розуміти і як “дію мистериальное”. У п’єсі справді розвертається містерія
Спочатку оживає наділений новими іменами міфологічний сніжний мир російської природи. Він вступає в бій з далекими істотами, що вторгаються в нього, з міського життя. Але такий бій нескінченно й безплідно.
И тоді Снежимочка йде в далекий мир міста, щоб перетворити його, з’єднати з миром міфу. Уражений, що пережив очищення мир міста, мир “омертвілої” культури, з’єднується з миром “живих” міфів через ритуал, славлячи С., “воскреслу” у весняних квітах, і, сприйнявши “предвечний закон”, іде в майбутнє (“Голос удаляющихся”).
Міфологічних Корінь образа Снежимочки йдуть до давньогрецького культу Диониса, бога весни й урожаю, що персоніфікував веселе буйство природи, і його пророка Орфея, що гинув і воскрев милістю свого бога, – з ним зв’язане й поняття очищення, чистилища. Торкнуться тут і міф про Кору, дочку Деметри, що вертається з Аїда на землю (Элевсин-ские містерії). В образі С. проглядаються християнські мотиви “розп’яття”, “любові”, “нового завіту”.
З образом С. тісно зв’язане характерне для Творчості Хлебникова поняття вторинного синкретизму (R. Cruel) – змішання різних міфологічних систем і мотивів релігійних культів у творчій свідомості й добутку художника
П’єса “Снежимочка” призначалася для постановок “будетлянского театру” в 1913 р. разом із трагедією “Володимир Маяковський” В. Маяковського й “Перемогою над сонцем” А. Кручених, однак постановка так і не була здійснена
(1 votes, average: 5.00 out of 5)