Героїня “весняної казки” А. Н. Островського “Снігурка”

Дія п’єси відбувається в “країні берендеїв у доісторичний час”. Мифопоэтический образ Берендеева царства навіяний усною народною творчістю. Це – ідилічне царство миру й згоди. Любов – серцевина життя берендеїв, форма їхнього служіння могутньому язичеському богу Сонця – Яриле. Поява серед людей “холодної” С. вносить у їхнє життя “ревнощі, лайка, усобицу”.

У серця людей проникає “остуда чимала”.

Дочка Весни й Мороза, Снігурка всім чужа. Вона “не знає любові зовсім”. Її тягнуть “людські пісні”,

жагучі й сумні наспіви любові. С. нудиться цікавістю й дивується силі цього почуття, що змушує людей страждати й плакати.

Але “дитяча душа” Снігурка спить, ніхто не може розбудити в ній “бажання любові”.

Ще не знаючи любові, Снігурка довідається “болісні ревнощі”, заздрість до чужого щастя. Вона почуває себе “обманутої, скривдженої, убитої”, коли пастух Лель із легкістю залишає її заради гарячої серцем і повного життя Купави. С. звертається до матері-весни із благанням про “дарунок любові”.

Подарований Весною чарівний вінок будить “дрімоту душі”, відкриває С. красу миру, радість

життя. “Гордий духом” Мизгирь стає “обранцем душі” С. Її “холодне серце”, пізнавши любов, перетворюється у звичайне, живе, людське серце, і С. гине зі словами: “Люблю й тану, тану від солодких почуттів любові”. Її “чудесна кончина” відновлює епічну рівновагу царства берендеїв, як спокутна жертва, покликана вмилостивити грізного Ярилу.

Образ Снігурки послужив прообразом героїні опери Н. А. Римского-Корсакова “Снігурка” (1881).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Героїня “весняної казки” А. Н. Островського “Снігурка”