У п’єсі Івана Карпенка-Карого “Сто тисяч” простежується характерна для заможного селянина риса характеру – чим більше людина жадає набуття багатства, тим більше вона вчиняє заради грошей злочинів.
Отаким селянином у п’єсі “Гроші” (саме таку назву мала спочатку п’єса) був Герасим Калитка. Він скуповує землю в збіднілих селян, поміщиків, які не змогли протистояти йому та іншим поміщикам. Отож, усе його життя, думки спрямовані на придбання землі: Сказати, шо він був скупий – так ні.
Якщо нажив так хазяйство, то знав,
За жадобою розбагатіти він просто не бачив, що його дурять, не міг, ні, не хотів припустити цього. Та от сталось лихо: замість п’яти тисяч – ціла торба папірців. Через його ваду потерпатимуть його наймити, для яких він шкодує шматка хліба, які роблять
У хаті Калитки і в його господарстві все підпорядковано здійсненню мрії господаря: і жінка “з діжі не вилазить”, і наймити не розгинаються в роботі, і сам Калитка йде на ризиковані шахрайські справи, які не ладний довести до кінця.
Тож нехай наступного разу, як він надумає купувати підробні гроші на придбання землі, хай йому таланить і це піде на користь не лише Калитці. У світі шахраїв перемагає хитріший і лицемірніший.