Самий таємний утвір Лермонтова, “Демон” у сутності є досвідом самопізнання поета, а умовні герої й ситуації добутку – способом безпосереднього переживання кардинальних проблем людського існування. Сюжет повести будується на взаємодії двох персонажів, що представляють взаємовиключні мири, – “неба” і “землі”. Небожитель Демон, наділений безсмертям, зваблює земну жінку Тамару й Історія їхньої любові завершується смертю героїні
На відміну від фантастичного героя Тамара з’являється в добутку начебто реальною особою.
Він складений з узагальнених подань про жіночу красу: божественна ніжка, вологий (тобто глибокий, таємничий ) погляд. Підкреслено безтілесність, нематеріальність всіх проявів її істоти: ніжка в танці “сковзає, пливе”, її посмішка більше невловима, чим “граючий у волозі хиткої” місячний промінь
У характеристиці Тамари важливий мотив “дитячій” незахищеності, ясності, цілісності, протипоставлених болісної складності похмурого Демона. Пісня Т., що перевернула долю героя, побудована на скупченні голосних, багаторазовому
Якості Т.: жіноча принадність, недосвідченість і чистота, щиросердечна гармонія – складаються в архетип романтичного подання про ідеальну красу й досконалість. У деякім відношенні Т. Лермонтова не більше реальний, чим Демон; і в той же час набагато більше реальна для поета, чим реальне життя. Якщо Демон сниться Т., то й Т. теж сниться героєві
Почувши пісню Т., Демон раптом осягає, що її образ був відбитий у його душі принаймні “з початку миру”, саме з тих пор йому “ім’я солодке звучало”.
Семантика “солодкого” імені Т.- фінікова пальма. Із цим деревом зв’язане подання про південь як стороні світла. Південь взагалі асоціюється із сонячним світлом, теплом, розкішшю фарб, надмірністю проявів понад можливості життя. В “Демоні” “південь” виявляється в любовній пристрасті Т. Її почуття зображується як порушення норми, як хвороба й мара. Метафора “пожежа любові” розкрита буквально: подушка палить, палає груди, туман в очах, незмога дихати.
Лермонтов підкреслює неможливість чіткого окреслення происходящего з героїнею, тому що воно виходить за межі матеріального й видимого. Т. випробовує “невимовне смятенье”, мучається “непереборною мрією”, її душа “рве свої окови”.
Ім’я героїні дозволяє зіставити відносини Демона й Т. із сюжетом ліричного вірша “На півночі дикому”, у якому сосні “сниться” прекрасна пальма. Вірш представляє класичну для поезії романтизму модель, у якій протилежності розведені в часі й просторі, але прагнуть друг до друга для втілення цілого (абсолюту). На одному полюсі в цій моделі – холод, північ, похмурість, глибина знання, самітність, страждання; на іншому – південь, тепло, сонячне світло, яскравість фарб, довірливість і ясність
“Східна повість” завершується картиною смерті Т. Вона в труні “як пери спляча мила”, кольори її особи зберігає теплоту живих фарб, погляд начебто дрімає під віями. Дивна посмішка завмерла на вустах Т.- вона те саме що. західному променю, що золотить перед настанням ночі снігу Кавказу. У зображенні мертвої Т. Лермонтов передає загадкову красу, таємничу незбагненність смерті, в естетиці романтизму нерозривно зв’язаної слюбовью.
Що ж стосується психологічного аспекту образа Т., те він винятково серйозний. Лермонтов звернувся до дослідження глибин людської психології й показав, що навіть така ангельски чиста, незіпсована душа, як Т., нічим не може захистити себе від Демона, беззахисна перед ним і – більше того – нестримно прагне до нього. Лермонтов показує привабливість зла для людини.
Душу Т., що терзає пристрастю до Демона, описане як поле зіткнення, трагічного протиборства Добра й Зла. Ця тема надалі стане центральної у Творчості Ф. М. Достоєвського