Це одна з найтрагічніших фігур у світі героїв Диккенса, хоча її зовнішня врівноваженість і тиха делікатність створюють враження щиросердечного умиротворення. “Дитя Маршальси”, лондонської боргової в’язниці, де вона народилася й прожила більшу частину життя, Крихта Доррит “невільна” не тільки в силу обставин, але, так сказати, по покликанню. Сирота при живих батьках, бранка загостреної свідомості боргу, вона добровільно приймає на себе тягар (і хрест) гіпертрофованої відповідальності за всіх, хто неї оточує. Вона повністю заклопотана
Героїня й не чекає від життя радості, природно приймаючи свою долю як нескінченне служіння. Її рідко називають теперішнім ім’ям – Эми (від французького “aimee” – улюблена), для більшості персонажів, навіть для закоханого в неї Артура Кленнэма, вона – “крихта Доррит”. І в цьому смутна іронія автора, тому що Крихта Доррит духовно найменше “крихта”. Так, вона мініатюрна, і у двадцять із невеликим років її можна прийняти за дитину. Але вона насамперед щира мати сімейства, що вона містить і виховує. Їй ніколи подумати про себе у вічних тривогах за легковажних брата
В образі К. Д. переосмислена традиційна для Диккенса тема материнства. Для тих рідких героїв Дик-кнса, яким пощастило минути раннього сирітства, мати, як правило, не стає захистом і опорою в житті. Крихта Доррит “маменька” не тільки для міський дурочки Мэгги,- вона загальна “маменька”.
Внеш-‘ вость своєї героїні Диккенс урівноважує величчю її серця, цілком відданого дру-ггим. Вона може здатися “нудної”, як, енно говорячи, всі позитивні герої
Диккенса. Але Крихта Доррит героїня не реалистичес – 219 кая. Вона абсолютно умовна, так само як і знамениті гротескові персонажі письменника. Різні, вони з одного миру.
К. Д. по-своєму гротескна. І все-таки не випадково, що саме Крихта Доррит і ідеалізовані герої її типу, а не ексцентричні персонажі з їхньою яскравістю, комізмом, агресивністю й чарівністю є справжніми героями Диккенса. Крихта Доррит стала символом авторської мрії про міцність і надійність у людських відносинах. Але концентрація на чужих долях неминуче означає мінімізацію власного “я”. Похмурий тон роману багато в чому визначається принциповою нерозв’язністю драми К. Д., що, хоча знаходить любов і сім’ю, але від своєї непомірної моральної ноші не позбувається
Очевидно, що покликання “маменьки” їй вистачить на все життя. Не зрячи, наприклад, як би мимохіть згадується автором в епілозі, що в сім’ї К. Д. і Кленнэма найдеться місце й занедбані діти її сестри Фанни. Шлюб К. Д. можна розглядати як несвідому спробу героїні “побить дитиною”. Адже вона начебто й не була маленькою – у відмінність, скажемо, від такої багато в чому близькій їй диккенсовской героїні, як Флоренс Дамби. І якщо не випадково, що звичайно обостренно уважний до миру дитинства своїх героїв Диккенс позбавив Крихта Доррит дитинства, те настільки ж не випадково К. Д. закохується й вибирає собі в супутники людини, за віком придатні їй у батьки. Їй потрібний батько, якого вона в особі Кленнэма, бути може, знаходить
(2 votes, average: 3.00 out of 5)