Реальний прототип дотепер невідомий, хоча деякі дослідники, у числі яких вітчизняний літературознавець Ю. Б. Виппер, знаходили можливість порівнювати сюжет роману з історією любові його автора до якоїсь Ленки, а французький дослідник И. Бенабу вважає, що, можливо, Зі знайшов своїх Манон і де Грие в партії висланих в 1719 році в Америку. Літературним джерелом образа вважають персонаж по імені Манон, описаний у романі Р. Пустуючи “Знамениті француженки” (1713).
Образ Манон Леско створений абатом З, – один з “стрижневих” жіночих характерів
Поява М. Л. було підготовлено багатьма століттями рефлексії над проблемою жіночої природи й жіночого початку, що виразила себе в
Дівчина “з пересічної сім’ї”, Манон Леско є присутнім на сторінках роману вже перетворена любов’ю кавалера де Грие, що розповідає історію своєї пристрасті якомусь “знатній людині”, панові де Ренонку-ру. Останній і виносить на суд читача сумне й зворушливе оповідання про халепи юної пари, гнаної жорстоким “світлом”, а також про перипетії щиросердечного життя кавалера, чия чеснота дворянина й лицаря Мальтійського ордена падає жертвою всепоглинаючого почуття до “лагідній і ніжної”, невловимої М. Л., що харчує схильність кудовольствиям.
Образ Манон Леско безсумнівно шедевр автора, що сполучить у собі афористичну “незаперечність” і вичерпну повноту змістів при ощадливій лаконічності літературних засобів. Він народжується зі сповіді кавалера де Грие, будучи осінений безліччю суперечливих почуттів і рухів душі героя. Благоговіння перед невимовною досконалістю чарівного створення, розчулення її дитячою крихкістю, ущемлення власною бідністю й неможливістю “доставити Ма нон все необхідне” і, нарешті, гірке здивування перед раптово, що відкрилася порочністю, дівчини – все це складового вигляду героїні, що стала частиною щиросердечного життя її коханого.
Таким чином, героїня “світить” як би “відбитим світлом”. Проецируемие на неї сумна рефлексія й жагучі пориви де Грие, не замутняя образ, проте позбавляють його чіткості обрисів, здатної гарантувати читачеві розуміння
Ця обставина змусила дослідників роману багато міркувати про “характер” М. Л., її “кругозорі”, рівні її “інтелекту” і нарівні з її коханцем ворожити, хто вона – “чудовисько розпусти й зіпсованості або сама безвинність і чистота, вулична дівка або ангел” (В. Р. Гриб). Очевидно, спроби “прочитати” героїню, ігноруючи її “літературну роль”, тобто стійку “організацію поводження персонажа, полегшену певною стилістикою” (Л.
Я. Гинзбург), нічого не додадуть до розуміння. І навіть, навпроти, домислившие того, про що не міркує автор вустами свого протагоніста, тобто здогаду про її “внутрішню обмеженість” (Е. А. Гунст), примітивності її життєвої стратегії, здатно вилучити образ із сучасного йому літературного контексту, зруйнувавши характерний для нього тип гармонії і його цілісність
Манон Леско з’являється на сторінках роману переважно в сприйнятті де Грие, “фіксуючого” деталі поводження улюбленої, зміни її зовнішності, знаки її щиросердечного настроя. У вигляді М. Л., що залишився в пам’яті й уяві кавалера, переважає щось визуализированное. Читач чує голос героїні дуже рідко.
При цьому “тексти” М. Л., її лист, визнання дивним образом контрастують із тими проявами дівчини, які пересказані протагоністом, а не “наведені” їм “дослівно”.
Можливо, це одна із причин, що змусили критиків догадуватися про те, “яка М. Л. насправді”. Розбіжність “молчащей” і “мовець” героїні, очевидно, літературний прийом, що створює чарівний ефект “мерехтіння” образа, характерний для поетики рококо, який належить роман З
Історія фатальної любові, що страждає від пресингу офіційної моралі й чесноти, що бореться одночасно з голосами, і примарами пороку,- Історія М. Л. і де Грие унікальна й типологична: вона вміщає в себе всі історії любові з її таємничою природою й вічною суперечливістю. Типоло-гичен і образ М. Л. Замість почуттєвої відчутності, наочності, характерних для типового образа, в образі героїні З виявляється навмисна неповнота, непрояс-ненность. Вигляд дівчини, що багаторазово (але досить не конкретно) описує де Грие, все-таки не виникає перед нашими очами, подібно обликам героїнь європейського психологічного роману XIX століття
Завдяки цій обставині “спосіб-контур” виявив солідну ретроспективу й нескінченну перспективу, зв’язавши міфологічну Олену Троянську, біблійну Еву із численними образами лукавих і незбагненних дочок Еви, таких, як Кармен, прустовская Одетта, Скарлетт ПРО &;#8216;Хор. Образ М. Л. виявився свого роду “формулою жіночності”. Однак це “дражлива жіноча істота” може бути прочитане і як літературне втілення юнговской “Аними”, природного архетипу, що вміщає в себе колосальний зміст, относимое до сфери несвідомого, потужне початок єства, не далеке ні добра, ні зла, небезпечне, табуированное, ма-гичное.
При цьому, з погляду Юнга, “зв’язок з Анимой є пробій мужності й вогненною ордалією для духовних і моральних сил чоловіка” (“Про архетипи колективного несвідомого”).
Любов де Грие до Манон Леско з її покірністю, неколебимой вірністю, з її жертовністю, несе в собі щось від таємного знання й мудрості, що піднімається над всіма соціальними встановленнями. А сама героїня з’являється як несповідимий і непереборний жіночий початок, проекція чоловічої свідомості, що виявляє істоті протилежної підлоги всіх демонів, що кишать у ньому. Так, М. Л. і де Грие (схожі один на одного, що замічено багатьма дослідниками роману) є по суті нерозривна цілісність, єдність, Природа якого як природна, настільки й драматична, як споконвіку драматичний діалог людини із самим собою
Манон Леско один з найбільш популярних транскультурних образів. Він став символом жіночої незбагненності й лукавства. Про нього багато міркували А. Дюма-син (героїня якого – “дама з камеліями” – є безсумнівна “репліка” персонажа З), Мопассан, а з росіян – Бєлінський і Тургенєв
(2 votes, average: 2.50 out of 5)