Душечка Оленька, Ольга Семенівна Племянникова, одна із самих популярних героїнь прози Чехова, що ввійшла в активний лексикон цілих поколінь як ім’я загальне. Суть образа трактується по-різному: Л. Н. Толстой виділяє Душечка не тільки як ідеал жіночності й самопожертви, але як оптимальне втілення одного із двох існуючих у літературі типів характеру, об’єднавши її із Санчо Панса. Офіційна радянська критика підкреслювала в героїні відсутність самостійності, гидливо відзначаючи її готовність пблюбить усякого, хто виявиться поруч сней.
В.
У неї навіть прізвище “родинна” – Племянникова. Героїня сповнена потребою в любові. Її поглощенность любов’ю й ніжністю настільки природна й цнотлива, що до неї співчутливо розташовані
Поза життям улюбленого взагалі ніякого життя не існує, а стало бути, і думки становити не про що. Здавалося б, Чехов описує істоту, що у самого автора і його щирих, “ліричних” героїв повинне викликати інстинктивний внутрішній протест
Навіть, може бути, ображати самим своїм існуванням. У попередніх начерках сюжету це простежується чітко: “Була дружиною артиста – любила театр, письменників, здавалося, вся пішла в справу чоловіка, і все дивувалися, що він так вдало женився; але от він умер; вона вийшла за кондитера, і виявилося, що нічого вона так не любить, як варити варення, і вуж театр нехтувала, тому що була релігійна в наслідування своєму другому чоловікові”.
В остаточному варіанті оповідання образ і доля Д. змінені не тільки в деталях – змінилася його структура, можливо, всупереч волі автора. Виник образ, за чарівною, акварельною принадністю й чистотою якого смутно вгадується глибокий внутрішній драматизм. У героїні очевидна її щиросердечна беззахисність. Навряд чи можна погодитися з думкою Толстого, що Чехов хотів беззастережно висміяти Д. Цьому суперечать, скажемо, такі слова автора: “За цього чужого їй хлопчика, за його ямочки на щоках, за картуз, вона віддала б все своє життя, віддала б з радістю, зі слізьми розчулення.
Чому? А хто ж його знає – чому?”
(1 votes, average: 5.00 out of 5)