Сюжет п’єси Фонвізіна будується навколо подій, що відбуваються в селі, де живе все сімейство Простакових-Скотининих чекаючи весільної змови Тараса Скотинина з далекою родичкою Простакових – Софією. Історія, знайома сучасникам Фонвізіна по “середньому”, “міщанському” жанрі літератури, що наближала своїх персонажів до реального життя російських заможних дворян і міщан
Пані Простакова живе як тисячі її співвітчизниць на російських просторах: керує господарством, б’є чоловіка, тримає в жаху двірських, виховує сина Митрофанушку
Домашній тюремник, “зла фурія” у відносинах із чоловіком і братом, П. азартно, діяльно творить історію будинку по тім образі, що був закладений у її істоту життєвими навичками “великого й стародавнього” роду Приплодиних-Скотининих. “Содом неприбраних інстинктів” – так називає В. О. Ключевский той спосіб життя, що відтворює П. Її влади, даної їй законом, влади дикої нахабності, що самозатверджується, ніщо не протипоставлене в суспільній моралі. Вона, бешкетуючи в будинку, умудряється залишатися в рамках негласно прийнятих норм поводження: “Хіба я не владна… у своїх людях”. Случившееся у фіналі приборкання П. – випадковість, що відразу зрозуміли сучасники Фонвізіна, а почасти й персонажі комедії.
Навіть Вереміївна, віддана Простаковим всією душею, вдивившись у лежачу без пам’яті господарку, сплеснувши руками, вимовляє: “Опам’ятається, мій панотець, опам’ятається”.
Існує лише одна лінія в сюжеті, що має для Простаковой глибокий драматичний зміст. Це її взаємини з Митрофаном: “матушкин” син, так само як і вона сама, не зневажаючи ніякими засобами, домагається виконання своїх бажань, що складаються в обжерливості й неробстві. Він, бачачи, що плани матері звалилися й все летить “до чорта”, у відповідь на її порив: “Один ти залишився в мене”, заявляє: “Так відв’яжися…” І “зла фурія” втрачає почуттів від потрясіння. “Опам’ятавшись, у розпачі” П. викликує: “Немає в мене сина”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)