Найбільшим і найвизначнішим твором у ранній творчості Тараса Шевченка є історична поема “Гайдамаки”. її історична основа – селянське повстання на Правобережній Україні 1768 року – Коліївщина, одне з найбільших повстань українського народу проти польсько-шляхетського гноблення. Головний герой твору – повсталий народ. “Гайдамаки” – поема полум’яного, грізного народного гніву, породженого соціальною і національною кривдою: …Замучені руки Розв’язались – і кров за кров, І муки за муки! Гайдамаки – це, стверджує
Вони нещадні й непримиренні у своєму всенародному визвольному пориві, у відплаті панам за заподіяні кривди, знущання: Як смерть люта, не вважають На літа, на вроду… ..Де пройдуть – земля горить, Кров’ю підпливає. Образ повсталого народу конкретизується в поемі в трьох героїчних постатях – Яреми Галайди, Максима Залізняка та Івана Гонти. Образ Яреми-наймита, а згодом повстанця-гайдамаки має реальну основу, хоч у його створенні велика роль належить творчій уяві.
Ярема постає як типовий образ повстанця-гайдамаки, учасника всенародної війни проти польсько-шляхетського панування, у
У героїчному плані змальовано в поемі й ватажків повстання – Максима Залізняка та Івана Гонту. Залізняк – ватажок повстання, патріот, улюбленець народних мас. Гайдамаки шанують та уславлюють його: “У нас один старшина – батько Максим”. Він виявляє високу мужність у бою, особистим прикладом запалює повстанців на боротьбу. Це – щира душа, він живе інтересами народу, кровно з ним пов’язаний.
Змальовуючи боротьбу українського народу в минулому, Шевченко прагнув збудити почуття національної гідності у своїх співвітчизників. Народ повинен знати свою історію, тому великий український поет і наголошує на повчальних уроках Коліївщини: Слухайте, щоб дітям потім розказать, Щоб і діти знали, внукам розказали, Як козаки шляхту тяжко покарали.