Герої трагедії У. Шекспіра “Ромео й Джульетта” (1595), що стали назавжди символом прекрасної, але трагічної любові двох юних істот, розділених непоправно одвічний ворожнечею сімейних кланів, до яких вони належать: Монтекки (Ромео) і Капу-летти (Джульетта). Ці імена згадуються ще в “Божественній комедії” Данте. Згодом сюжет про два закоханих багаторазово розроблявся в італійській літературі епохи Відродження; імена Ромео й Джульетти вперше виникають в “Історії двох шляхетних коханців” Луиджи да Порто (ок.
1524), де дія відбувається
Від да Порто сюжет перейшов до інших письменників, зокрема до Маттео Банделло (1554), чия новела послужила основою для поеми Артура Брука “Ромео й Джульетта” (1562), що, у свою чергу, і стала головним, якщо не єдиним, джерелом шекспірівської трагедії. Однак, як і завжди, у старі хутра Шекспір влив нове вино. Брук, зображуючи своїх закоханих героїв не без співчуття, схильний все-таки до тягучого моралізування й проповіді покірності, помірності й смиренності перед ворожими обставинами
Для нього любов Ромео й Джульетти якщо й не гріх, то у всякому разі якась надмірність і омана, за якісь їх осягає
Дія шекспірівської трагедії покладено в п’ять днів, за які відбуваються всі події п’єси: від початкової – і фатальний! – зустрічі Ромео й Джульетти на балі в будинку Капулетти до їхньої сумної загибелі у фамільному склепі Капулетти. Шекспірівські герої дуже юні, однак глибина їхнього почуття, що вразило, робить їх не по роках дорослими
Втім, у цьому змісті вони досить різні. Ромео на початку п’єси наївний, він томно томиться від закоханості в якусь Розалинду. (На відміну від Брука, що робить її активною діючою особою й вишиковує навколо її й Ромео тривала дія, Шекспір не виводить її на сцену зовсім.) Навколо Ромео ціла компанія таких же, як і він, юнаків (Меркуцио, Бенволио), і він проводить свій час так, як покладено в його роки: праздно валандаючись, томно зітхаючи й нічого не роблячи. Джульетта ж із самого початку, з першого свого явища вражає не тільки чистотою й зачаруванням розквітаючої юності, але й недитячою глибиною, трагічним відчуттям буття. Вона доросліше Ромео.
Він же, полюбивши Джульетту, поступово усвідомлює, як все, що відбувається між ними серйозно й непросто й скільки перешкод на їхньому шляху, і як би доростає до її, перетворюючись із пересічного юного ловеласа в жагуче люблячого й готового на все заради цієї любові “не хлопчика, але чоловіка”.
Любов Ромео й Джульетти не просте порушення сімейних заборон – це відкритий виклик, кинутий ними вікової традиції ненависті – тієї ненависті, з якої протягом багатьох поколінь народжувалися й умирали численні Монтекки й Капулетти, на якій грунтувалися чи ледве не державні підвалини Верони. Тому так страшить всіх безоглядність і глибина Ромео, що охопив, і Джульетту почуття, тому так намагаються їх розлучити. Тому що їхня любов, їхній сполучник підриває основи, порушує те, чого порушувати нельзя.
Незважаючи на свою юність і безтурботність, незважаючи на всю хлоп’ячу хвацькість Ромео й девчоночью безпосередність Джульетти, вони практично із самого початку знають визначеність фіналу. “Душу миючи повна передчуттів похмурих!” – говорить Джульетта, дивлячись вслід Ромео, що йде у вигнання. Міць і заграничність їхні страсті, окончательность прийнятого ними рішення й безоглядна рішучість на всі, у тому числі й на смерть, потрясають навіть того, хто, здавалося б, їх розуміє й не тільки їм співчуває, але й усіляко сприяє, – батька Лоренцо:
Таких страстей кінець буває страшний,
И смерть їх чекає в розпалі торжества”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)