Реальними прототипами вважаються Фернандо Мануэль Передос (на прізвисько Гальего), Ан-сельмо Эрнандо, Григорио Фуэнтес, капітан човна Хемингуэя. Сам Хемингуэй писав, що відбив “риси характеру одного знайомого старого рибалки з Касабланки”. Можна сказати, що Сантьяго збірний образ рибалки з північного узбережжя о. Куба, у районі Кохимара.
Разом з тим це спосіб-символ, у якому сильні романтичні й фольклорні мотиви. С. увібрав у себе кращі якості людської душі – доброту, стійкість, мужність. Його простодушний, природний героїзм грунтується
Лондона й Ф. Купера, має рідку витривалість і цілеспрямованістю. Імпульс його дій – природне право людини на їжу, гордість “природного рибалки”. В образі Сантьяго зберігаються риси хемингуэевского гравець^-гравця-героя-гравця, але правила гри здобувають вищий, метафізичний зміст
Критика обвинувачувала Сантьяго в песимізмі й фаталізмі. Висловлювалася думка, що С. програв, оскільки зайшов за поріг, покладений людині, що в образі С.
Нерозривний зв’язок С. з пійманої їм гігантською рибою, що він “любить”. Боротьба з нею й з акулами, що віднімають у С. видобуток,- це нескінченна суперечка людини із природою. Сантьяго не ловить рибу, а як би священнодіє, виконуючи покладений ритуал
У цьому він подібний з героєм “Моби Дика” Г. Мелвилла. Схожі мотиви простежуються у В. Астафьева (“Цар-риба”, 1976). У. Фолкнер писав, що до С. герої Хемингуэя самі творили себе із глини такими сильними, якими вони могли бути, але тут Хемингуэй “знайшов” Творця, що створив С., більшу рибу, акул, які повинні були зжерти цю рибу, і Бог любить їх усіх. (К. Бейкер розглядав повість Хемингуэя як біблійну притчу, співвідносячись образ С. з особистістю Ісуса Христа.) В образі С. важливий мотив учителювання: хлопчик, помічник С., упевнений, що Сантьяго здатно навчити “усьому на світі” і головному в житті.
Не випадково Хемингуэй назвав свою повість “посланням молодому поколінню” (у телеінтерв’ю після вручення Нобелівської премії, який письменник був визнаний гідним в 1954 р. за цей добуток).