У другій половині XIII – XIV столітті почався процес поступового збирання російських земель. Відбувався він поступово, суперечливо й ськладно. Причому центри, що з’явилися, консолідації Русі перебували в конкуренції й часто в гострій конфронтації один з одним.
Першим сильним центром варто вважати Литву, а точніше Велике князівство Литовське й Російське. Воно з’явилося на основі союзу литовських племен, обретших в XIII сторіччі державність і западнорусських (полоцких, брянських, мінських, новогрудських і ін.) земель, які уникли Батиева
Западнорусськие землі й западнорусськое православне населення в кількісному, а часто і якісному плані (рівні соціального, культурного й економічного розвитку) домінували до унії Великого князівства Литовського й Російського з Польським королівством в 1385 р. і прийняття язичниками-литовцями католицтва (1387). У політичній області домінували литовські князі з династії Гедиминовичей.
Поступово шляхом династичних
Долі Північно-Східних російських земель, підвладних Золотій Орді, ськладалися, як показало час, багато в чому вужі за іншими законами. Тут були свої лідери, і Литві не призначено було “перемогти” їх у боротьбі за зімкнення й звільнення цього краю російського миру від Орди. Тут формувався народ, що в XIX столітті прийняте було називати великоросійським, а тепер просто росіянином.
Жорстока конкуренція за право об’єднати ці російські землі в XIV столітті розігралася між “молодими” містами Володимиро-Суздальської землі – Твер’ю й Моськвою.
Причини їхнього піднесення й внутрішні підвалини були подібні, але вони розрізнялися зовнішньополітичною орієнтацією. Твер тяжіла до союзу з Литвою, для Моськви ж аж до епохи Дмитра Донського була характерна опора на Орду й ординців. Це робило Моськву непримиренним ворогом Литви.
Відрізнялися й манери поводження тверських і моськовських правителів.
Ми залишаємо за читачем право обміркувати питання про причини перемоги Моськви над Твер’ю в справі збирання земель Північно-Східної Русі.
(Т. В. Черникова)
Моськва й Твер на початку XIV сторіччя
З 1305 р. ярликом на велике князювання володимирське володів тверськой князь Михайло Ярославович. Він одержав цей ярлик по праву старшинства серед нащадків Всеволода Велике Гніздо. Його батько князь Ярослав Ярославович, брат Олександра Невського, був великим князем володимирським ще в 1264-1271 р.
Моськовські князі, відповідно до існуючим тоді на Русі порядком престолонаследия, не могли претендувати на велике володимирське князювання, тому що засновник династії моськовських князів Данило Олександрович був лише молодшим сином Олександра Невського й ніколи не займав володимирського князівського стола.
Однак в умовах ординського ярма багато чого залежало від волі хана. Тому моськовські князі на початку XIV в., і в першу чергу князь Юрій, старший син Данила Олександровича, прагнуть заручатися підтримкою Орди, установивши союзні й родинні відносини з її правителями. Так, Юрій Данилович подовгу жив в Орді, був одружений на сестрі хана Узбека (Кончаке / у хрещенні – Гафії), завдяки цьому й удалася його інтрига проти Михайла тверського.
(В. Н. Захаров)
Геополітична диспозиція на російському історичному просторі
З коментарю сучасного історика В. Н. Захарова. Хрестоматія по російської історії. Частина 1. М., 1994.
С. 121.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)