Генріх Манн (1871-1950) народився в Любеке, у сім’ї впливового бюргера. Його батько був власником великої торговельної фірми, а також сенатором, тобто одним із правителів міста. Син не пішов по стопах батька.
У ньому рано виявилися літературні схильності, що вкрай засмучувало батька, що не вірив у його дарування. Але Генріх правильно зрозумів своє покликання. Він став одним з видатних прозаїків-реалістів XX сторіччя.
Уже на початку нового століття визначилися демократичні, республіканські погляди письменника. Він був рішучим супротивником
У гнівних статтях письменник непримиренно викривав сутність і політику фашизму.
Генріх Манн
Не раз говорив він про Радянську країну як про оплот миру й демократії. Він присвятив Радянському Союзу ряд статей, назви яких говорять самі за себе: “Єдина надія” (1935), “Ідея, втілена в життя” (1937), “Величний образ СРСР” (1937), “Це звучить як казка” (1939). В одній з них Манн пророчо заявив: “Я вважаю СРСР великою мирною державою; якщо ж коли-небудь наступить година зіткнення з фашизмом, те, за моїм переконанням, СРСР з’явиться найбільшою військовою державою”.
Антифашистські виступи Генріха Манна з’явилися прямим продовженням гострої критики буржуазного миру, що розвивалася їм і раніше. У романах “Країна киселевих берегів” (1900), “Учитель Гнус, або Кінець одного тирана” (1905), “Вірнопідданий” (1914) він виступив як жагучий і глибокий сатирик.